Володимир Добровольський: «Музи мають заговорити так, щоб замовкли гармати»
«Музи мають заговорити так, щоб замовкли гармати», – вважає Володимир Добровольський, чоловік, якого жартома називають "калуським міністром культури"
На святі з нагоди 50-річчя ПК «Юність» особливим був виступ із вітальним словом керівника ЦХТУМ Володимира Добровольського, в минулому – директора ПК «Юність», який цьому закладу присвятив 40 років. У вітальному слові він поділився найяскравішими епізодами зі своїх спогадів про цей заклад. На святі він подарував корзинку з квітами ветеранам «Юності» – Тарасу Монастирському, Марії Олехнович, Анні Заліській та іншим.
Володимир Добровольський впродовж 40 років у всьому підтримує талановиту молодь, в тому числі порадою. А підлеглі навіть жартома називають його «калуським міністром культури». У кабінеті Володимира Васильовича – ціла мозаїка нагород, грамот, світлин. На одній із них, вже пожовклій від часу, – народний артист Василь Зінкевич. Тут же і автограф артиста, зроблений у 1979 році.
– Він був першим чоловіком-солістом в жіночому ВІА «Смерічка», куди через рік потрапив юний Назарій Яремчук, – пригадує Володимир Васильович. – Мабуть, не було серед молоді і людей старшого покоління всього СРСР та й за його межами таких, які б у кінці 60-х – на початку 70-х років минулого століття не чули про цей ансамбль і не слухали його музики. А Василь Зінкевич був частим гостем палацу культури «Юність». Є у мене і запрошення на його концерт.
На столі у Володимира Добровольського – світлина у рамці. На ній – наш співрозмовник у вишиванці. Ще з ним Михайло Васильович Смольський. Про нього Добровольський теж знає історію.
– Можливо, він родом із тих Смольських (рід художників із Підгірок. – Авт.). – припускає В.Добровольський. – Працював у Юності із самого початку, з 1967 року, і до кінця життя, кіномеханіком. Це був майстер на всі руки. А ще Смольський був неабияким жартівником. Коли нас нас записали в комсомольці, Смольський жартував, що він секретар, Анна Заліська касир, а я член – тієї «ячейки». Колись поет Іван Драч сказав таку фразу, що інтелігентність – то не рівень освіти, а стан душі. Так от Михайло Смольський – то взірець інтелігентності. Він знаходив спільну мову з усіма – як із солістами, де кожен вважає себе геніальним артистом, так із техпрацівниками, із учасниками самодіяльності, будь то сивий ветеран, чи дитина. Це мій друг, наставник, вчитель. У «Юності» дуже багато зроблено його руками. Він помер минулого року, проживши до 80 років довге і плідне життя.
На святі з нагоди 50-річного ювілею «Юності» Добровольському вдалося зустрітися із давньою подругою та колегою Анною Заліською.
– Коли я прийшов у «Юність», вона працювала касиром, – пригадує В. Добровольський. – Тоді дискотеки були тричі, а дитячі кінофільми – 5 разів на тиждень. Так, як і ми зі Смольським, вона приходила додому з роботи опівночі. Коли поверталася додому, діти вже, як правило, спали.
Також Володимир Добровольський пригадує, як 27 років тому серпневого ранку працівники ПК «Юність» поїхали на схід – із пропагандою української пісні, танцю, мистецтва. Про це йому спогадии навіює синьо-жовтий прапор на стіні кабінету.
– Тих прапорів було чотири, – зізнається чоловік. – Один прапор тут, ще два подарували, а четвертий був вручений першій делегації, яка їхала на Майдан у 2004 році. Скільки років минуло! На сході ми і познайомилися із поетом Іваном Драчем. Він майже постійно був у нашому таборі. Разом із артистами із Калуша в таборі були учасники ансамблю із Києва, Львова, депутат та письменник Володимир Яворівський.
Володимир Добровольський пригадує, що раніше «Юність» кипіла життям. Робочий день колективу тривав 12 годин:
– Я щоденно о шостій ранку йшов на роботу. Так звик впродовж десятиліть. Пригадую, 70-80-ті. Калушани були вдень на роботі, а ввечері приходили займатися в самодіяльних ансамблях. Для дітей показували кінофільми. Хто тоді був молодим, пам’ятає, що потім проводилися танці, – каже Добровольський.
Кажуть, якщо критикуєш, то пропонуй, а пропонуєш – виконуй…
Володимир Добровольський скромна людина. «Не для преси» каже, що іноді бував стомлений, навіть роздратований. Але для його співрозмовника стає очевидно, що ця людина – закохана у свою роботу, і особливо в українську культуру.
– Цікава історія в ансамблю «Прикарпаття», – пригадує він. – Ми з тодішнім міським головою Степаном Різником та його заступником Ігорем Кучмою свого часу забрали цей колектив до нас. Так, у малому залі ПК «Юність» він і став працювати, працює і досі.
…Ось іще одна світлина. На ній – працівники цирку, який діяв у «Юності». Серед артистів і Володимир Добровольський. А ось він із теперішнім завідувачем масової роботи Оленою Мазур. Цій фотографії – 20 років. Як і більшості знімків, що є ровесниками української Незалежності.
Погляд крізь півстоліття залишив у Володимира Васильовича добрі враження.
– Критикувати я не буду, – зазначає Володимир Добровольський. – Кажуть, якщо критикуєш, то пропонуй, а пропонуєш – виконуй… Треба подякувати міській владі, що гарно зробили і ремонт зали, і встановили стільці. Апаратура хорошого рівня. Зробили подіум, який дещо обмежив як на мене, простір у залі. Адже під час великих концертів раніше бувало, що люди стояли і слухали концерт стоячи.
50-річний ювілей «Юності» був святом і для Володимира Добровольського. Він подякував своїм колегам, яких зустрів на святі, і згадав тих, кого не було. Каже, що сподобалося на ювілеї і виступи дитячого складу колективу «Юність». Адже передавати дітям традиції – основне завдання для старшого покоління.
Володимир Добровольський та Олена Мазур. Фото 2000-их років
Володимир Добровольський не знає, що може врятувати Україну, як не культура.
– Культура у широкому значенні – це не тільки співи і танці. Це і культура спілкування, культура поведінки, культура виробництва. Куди не кинься, всюди культура. Вона може врятувати не тільки людину, а і державу.
– Такий афоризм: «Коли говорять гармати, музи мовчать». Але його можна зрозуміти і навпаки. Ті музи, що танцюють, співають, декламують, мають зазвучати так, щоб в Україні врешті замовкли ті ненависні гармати.
