Нафтохiмiк. Сайт газети "Нафтохiмiк-Калуш"
Соборна, 15 33333 Калуш
+380975555555 naftohimik@com.ua Пн.-Сб. 09:00- 18:00, Нд.- вихiдний
Увiйти

«Багато лікарів плачуть, коли бачать, що не можуть допомогти хворому…»

08 квітня, 14:19
Переглядів: 191

Коронавірусна інфекція, з якою світ бореться вже більше року, для багатьох стала буденністю. Але чи можна звикнути до того, що кожного дня слід рятувати чиєсь життя? Лікарі, медсестри, санітарки, лаборантки та інші медичні працівники – це ті люди, які перебувають на передовій боротьби з COVID-19. Та чи стало це для них звичною справою?

На цю тему журналістка «НК» поспілкувалася із заступником директора з медичної частини КНП «Калуська міська лікарня» Богданою Кудлою та старшою медсестрою інфекційного відділення Світланою Кацимон.

– Богдано Миронівно, розкажіть для початку про колектив тепер уже Калуської міської лікарні та власний досвід роботи у медицині.

– Після закінчення медичного інституту в 1984 році я розпочала роботу у нашому медичному закладі. Лікуючий лікар, маю спеціалізацію з гематології. Працювала й працюю у загальнотерапевтичному відділі, лікую хворих у стаціонарі, консультую. Фактично в цьому відділі ми бачимо все. Я пам’ятаю й епідемію грипу в 2009 році, адже тоді вже була заступником головного лікаря з медичної частини. За 37 років роботи вже здобула значний управлінський досвід.

Що ж до колективу нашої лікарні, то хочу відзначити високий рівень кваліфікації та досвідченості наших працівників. Практично всі лікарі, які працюють у відділеннях медичного закладу, мають вищу категорію. Це лікарі з великою життєвою практикою. Тому наш колектив – потужний. Звичайно, час від часу він оновлюється, приходять молоді та обдаровані спеціалісти, які десь, можливо, й на крок попереду нас у плані нових комп’ютерних технологій, але ми вчимося в них, а вони – в нас. Це дуже хороша співпраця, сплав, так би мовити, досвіду та інновацій.

– Чи пам’ятаєте той день, коли до вашого медичного закладу поступив перший хворий з підозрою на коронавірус?

Богдана Кудла:

– У моїй пам’яті добре відклався день, коли наш заклад прийняв першого пацієнта з підозрою на COVID-19. Це було 7 березня, вихідний. Мені зателефонувала чергова лікарка з приймального відділення і повідомила, що з Калуської ЦРЛ до нас доставляють пацієнта, який звернувся до них за допомогою. Це був молодий чоловік з Вістової. В нього спостерігалася температура, кашель та інші симптоми інфекційного захворювання, тому його перевели до нас. Я відразу сказала, щоб його завезли через бокс, і щоб пацієнт не йшов через все відділення у спеціально облаштовану палату. Медперсоналу я дала вказівку одягти засоби захисту. Нас врятувало те, що на складі ми знайшли старі протичумні костюми. Ми їх попрали, полатали, за власні кошти пошили нарукавники. Респіраторів ще тоді не було – ми просто вдягали по дві хірургічні маски. Спеціальних окулярів теж не було – носили звичайні. Дівчата все виконали, провели огляд хворого, а лаборантка взяла кров на аналізи. На той час у нас ще не було таких аналізаторів, як зараз. Ми брали мазок, його відправляли на аналіз у Київ, де у вірусологічній лабораторії верифікували, визначаючи чи є коронавірус, чи немає.

Отож, у понеділок ми відправили туди необхідні біоматеріали. Всі були налякані, спочатку не знали що робити, не було протоколів. Хворого ми лікували так, як лікуємо при пневмонії, давали антибіотики. Ще по епідемії грипу та з досвіду лікування пацієнтів з вірусними пневмоніями знали, що «закапувати» не можна. На третій день стан хворого стабілізувався, температура впала, залишився кашель. Тоді ж нам прийшов результат, що в нього виявили грип типу А і ми всі зітхнули з полегшенням. Це був наш перший пацієнт з підозрою на ковід. А далі все закрутилося…

Світлана Кацимон:

– І хоча готовність у нас була, але відчуття паніки також було присутнє. Це щось нове, невідоме. Як з хворобою поводитися, як лікувати – ніхто не знав. Пам’ятаю, як ще в січні минулого року мене друзі запитували, чи готова я лікувати хворих на ковід. Тоді я подумала, що де Китай, а де Україна. А вже буквально через два місяці, так би мовити, зустрілася з ним на роботі.

– Що відбувалося далі? Яким чином змінилася робота лікарні?

Б.К.:

– На початках було дуже важко. Коли почали поступати інфекційні хворі, то практично всю лікарню довелося перелаштовувати під лікування хворих з підозрою або з підтвердженим діагнозом коронавірусної хвороби. Ми повністю переобладнати терапію, неврологію, денний стаціонар. Всі консультації та планові обстеження були відмінені, оскільки був суворий карантин. Це було досить тривожно. В лікарні були тільки ті, хто працював з цією групою хворих, і додаткові служби, тобто рентгенологічний відділ та лабораторія.

– Що тоді для медичних працівників було найважчим?

Б.К.:

– Те, що ми не знали з чим маємо справу. Був великий страх. Ми не мали потрібних засобів захисту, а треба було вже працювати з інфікованими пацієнтами. Люди були налякані, але відчуття обов’язку таки дозволило перебороти той страх. У той період у нашій лікарні звільнилися один або двоє працівників. Тоді все трималося фактично на ентузіазмі медпрацівників та небайдужих благодійників і меценатів. Ми раділи кожній масці, рукавичці, засобам дезінфекції, які нам дарували люди.

– А які зараз настрої панують у колективі?

Б.К.:

– У зв’язку з тим, що спочатку в нас не було підведеного кисню до палат хворих, та через інші обставини, ми не могли підписати з НСЗУ договору на лікування коронавірусних хворих. Тому, як уже йшлося раніше, все трималося на голому ентузіазмі медичного персоналу. Зараз ситуація із зарплатами та фінансуванням загалом трохи покращилася. Коли ж ми ввійшли до переліку закладів першої лінії, які надають допомогу хворим на коронавірус, то стали отримувати більше коштів. Також зараз набагато кращою є ситуація із засобами індивідуального захисту. Їх є достатньо, а це допомагає нам все-таки гарантувати безпеку наших працівників. Але певну потребу в засобах дезінфекції та миючих засобах ми все ще відчуваємо, бо так званих ковідних коштів, які можна використовувати на зарплати, купівлю медикаментів, обладнання, засобів особистого захисту, деззасобів таки замало. Тому, користуючись нагодою, хотіла б звернутися до всіх тих, хто може допомогти нам вирішити це питання. Повірте, така допомога зараз стане нам дуже доречною.

С.К.:

– Щодо настроїв, то до чого ми дійсно ніколи не привикнемо, так це до того, що не всім можна допомогти, що дехто з пацієнтів таки помре. За 25 років моєї роботи у відділі смертність, яку я бачила за останні місяці, є високою. І до цього не можна звикнути чи сприймати це як належне.

Б.К.:

– Наші лікарі виснажені. Але відчуття байдужості в них немає. Багато з них плачуть, коли бачать, що просто не в змозі допомогти пацієнту. Але водночас, якою є радість, коли «витягуємо» важких хворих. Хочу зазначити, що багато що залежить і від настрою пацієнта: коли він на позитиві, прагне вилікуватися, а не впадає в паніку, то тоді й лікарям емоційно легше працювати з ними. Наші медичні працівники дійсно втомлені і морально, і фізично. Вони вночі погано сплять, адже не перестають думати про своїх хворих і як їм допомогти. Тому вважаю, що ця робота має бути належно оцінена.

С.К.:

– Можу розказати про роботу медсестер. У середньому на одну медсестру припадає 20 хворих. Повірте, досить складно працювати весь час у тих захисних комбінезонах, респіраторах, рукавичках і щитках. За зміну ми тричі переодягаємося. Багато дівчат просто мокрі, коли знімають все це з себе. Так, це важко. Але це не впливає на якість нашої роботи.

–  Певна надія на подолання пандемії з’явилася з початком вакцинації. Як до цього ставляться працівники лікарні?

Б.К.:

– Я свідомо пішла на вакцинацію. В мене було «0» антитіл, оскільки перехворіла на ковід ще минулого року. Зараз вже маю антитіла і почуваю себе прекрасно, тому раджу всім не відкладати це та не боятися. Загалом у нашій лікарні вже провакциновано 40 працівників. Багато хто вирішив відтермінувати, бо ще має дуже високий рівень антитіл, бо недавно перехворів на ковід.

С.К.:

– Я також вакцинувалася, незважаючи на те, що мала антитіла. Нічого страшно немає. Навпаки, потрібно всім зрозуміти, що вакцинація – це можливість зупинити поширення цієї хвороби та в значній мірі повернутися до звичного життя.

– І на завершення, що б хотіли порадити жителям нашої громади?

Б.К.:

– Користуючись нагодою, хочемо спочатку подякувати насамперед всім тим, хто допоміг придбати та запустити в роботу кисневу установку. Всім небайдужим підприємцям, які допомагали в монтажі установки, працівникам ТОВ «КАРПАТНАФТОХІМ», які допомагали з її пуском, хочемо висловити щирі слова подяки. Всі ми розуміємо, що кисень є невід’ємною і важливою складовою при лікуванні коронавірусних хворих. А ця киснева установка значно розширює наші можливості.    

А жителям нашої громади хочемо побажати доброго здоров’я. Шануйтеся, бережіть своїх рідних! Хвороба ще нікуди не відступила. Від того, як ми себе поводимо, залежить не тільки здоров’я наших рідних, а й усіх оточуючих. Тому будьте уважними. Побороти хворобу ми зможемо тільки разом.

Ірина САВКА.

0 коментарiв
Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу knkalush@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами та публікаціями у загальнодоступній групі «Нафтохімік-Калуш» на сторінці у Facebook.

Читайте також

Реєстрація
Зареєструватись

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: