Нафтохiмiк. Сайт газети "Нафтохiмiк-Калуш"
Соборна, 15 33333 Калуш
+380975555555 naftohimik@com.ua Пн.-Сб. 09:00- 18:00, Нд.- вихiдний
Увiйти

Слово в день ювілею про ветерана виробництва і… війни

16 червня, 10:19
Переглядів: 125

Пишу ці рядки 15 червня, коли добре відомому в ТОВ «КАРПАТНАФТОХІМ» керівнику та спеціалісту, учаснику АТО в період 2015-2016 років, військовому письменнику, а нині бійцю Збройних сил України Іллі Тітку виповнюється 60 років.

 

Прибув у Калуш, бо хотів бути ближче до

заводської труби

На калуську «хімію» 25-річний Ілля прибув у 1987 році на запрошення керівництва тоді ще ВО «Хлорвініл» з Львівського науково-дослідного радіотехнічного інституту. А перед цим він закінчив Львівську «політехніку» за спеціальністю «Промислова автоматизація».

Але, як думав тоді молодий спеціаліст, як мешканця шахтарського міста Червоноград його ще зі студентських років приваблювала праця на промислових підприємствах, щоб, так би мовити, бути ближче до «труби», але мусив відпрацювати три роки там, куди його скерували згідно з державним розподілом.

Свій трудовий шлях на «Хлорвінілі» Ілля Тітко розпочав майстром дільниці КВПтаА, яка займалася обслуговуванням цеху з виробництва хлорвінілу, де в цей період розпочалася реконструкція за участю німецької фірми UHDE.

Невдовзі Тітко разом із кількома колегами відбули на місяць у Німеччину на стажування. А коли реконструкція цеху ВХ була завершена, його призначили заступником начальника централізованої служби КВПтаА всього підприємства.

У ці роки розбудови калуського хімічного, а з 2000 року, коли було створено товариство «ЛУКОР», нафтохімічного підприємства я  знав уже Іллю Тітка не лише як знаного спеціаліста, а й активного дописувача до нашої заводської газети.

Але познайомилися ми ще раніше, як молоді спеціалісти. Проживали по-сусідству в малосімейному гуртожитку, зустрічалися сім’ями. Ілля часто брав у руки гітару і ми тоді наспівували популярні мелодії. Влаштовували також прогулянки на роверах до Лімниці...

А  Тітко продовжував зростати кар’єрно. Невдовзі він став заступником головного метролога підприємства, а в 2013 році – головним інженером підприємства «Нафтогазхімсервіс», яке займалося обслуговуванням виробничих об’єктів вже товариства «КАРПАТНАФТОХІМ».

Тепло відгукується про свого колишнього керівника, а нині вже начальник цеху контрольно-вимірювальних приладів та автоматики товариства «КАРПАТНАФТОХІМу» Ігор Дубовик.

– Коли я став працювати слюсарем КВПтаА, – згадує він, – то Ілля Михайлович був уже старшим майстром. – Тож він був моїм і наставником, і старшим товаришем. Особливо мене в цей період вражала його логіка мислення, як спеціаліста-кіповця. Він завжди дуже скрупульозно вивчав проблему перед прийняттям рішення. Був у роботі акуратним і спокійним. Тож, користуючись нагодою, хочу від себе особисто й від усього колективу цеху щиро привітати Іллю Михайловича з ювілеєм.

«Ми з вами, ми горді за вас», – відзначив І. Дубовик.

Але перебування І. Тітка на посаді фактично першого керівника найбільшого виробничого підрозділу «Нафтогазхімсервіс» не було тривалим. Буквально через рік після призначення російські найманці анексували Крим, а невдовзі розпочалися воєнні дії на сході нашої держави, які невдовзі отримали назву «Антитерористична операція».

 

«Найважче було сказати рідним, що маю «бойову» повістку»

– Мене часто запитували, – розповідає Ілля Михайлович, – чому в 53 роки, обіймаючи високу посаду, – несподівано вирішив піти на війну. – І хоча до цього окрім курсів з військової підготовки в інституті про армію я знав дуже мало, таке моє рішення було свідомим. Бо коли розпочалася війна на сході України, не знаходив собі місце, не знаючи як допомогти, аби щось змінити на краще. Я не міг миритися з тим, що там наші бійці з останніх сил борються проти ворога, а я тут…

Про своє рішення йти воювати І. Тітко приховував від дружини Наталії, яка теж працювала й нині працює в «КАРПАТНАФТОХІМі», і дітей – дочки Оленки та сина Михайла, які вже жили і працювали в Львові. Але коли у вересні 2016 року отримав, так би мовити, бойову повістку і про це офіційно повідомив керівництво підприємства, залишалося єдине – сказати про це своїм рідним…

– Після моїх слів, що через тиждень я піду служити, дружина в буквальному розумінні цих слів втратила мову й кілька хвилин просто дивилася на мене, – розповідає І.Тітко. – Нелегко було спочатку зрозуміти таке моє рішення, зважаючи перш за все на мій вік, і дітям.  Але як стане зрозуміло через сім років, то й 60 років це не той вік, аби він завадив узяти в руки зброю.

Що стосується участі в воєнних діях у період з вересня 2015 року по жовтень 2016 року, то дуже детально та професійно він це описав у своїй книзі «Формула крові», яка була видана в 2019 році і яка знайшла чимало зворушливих відгуків у читачів, зокрема працівників товариства «КАРПАТНАФТОХІМ», куди він знову повернувся після мобілізації.

Презентація книги та зустріч з її автором відбувалася тоді в  палаці культури «Мінерал». Учасниками цієї події були бойові побратими Тітка, його друзі та колеги по спільній праці, родина, пересічні калушани, представники адміністрації та профкому підприємства, влади міста.

Сьогодні, вже на четвертому місяці повномасштабного вторгнення росії та територію нашої держави, чимало із почутого на презентації книги від безпосереднього учасника бойових дій вже не так когось здивує, а тоді спогади фронтовика, його опис подій викликали підвищену увагу.

Слід сказати, що книга учасника війни на сході України мала успіх не лише у тих, хто знає Іллю Тітка, калушан, учнів освітніх закладів Калуша, з якими він зустрічався як автор, а й була належно сприйнята вітчизняним письменством і навіть у далекій Канаді, де її переклали й видали на англійській мові.

Ілля Михайлович був, зокрема, учасником третього Форуму військових письменників, який у березні 2020 року проходив у Львові і де були присутні автори книг про війну на Донбасі з усіх куточків України. Як участь у форумі, так і його організація справили на нього дуже приємні враження, адже крім усього іншого в його рамках були передбачені так звані творчі десанти по містах Львівщини. Тітко попросився в рідний Червоноград, де зустрівся з педагогами та учнями школи, де колись навчався.

«Спершу, коли переступив її поріг, завітав у клас, де вчився, навіть дихання зупинилося від хвилювання», – пригадує він.

Щодо видання книги «Формула крові» на англійській мові, то тут теж особливо історія. Якось несподівано через соцмережу до Іллі Тітка звернувся отець Джефрі Стефанюк із Канади, попросивши надіслати один примірник книги. Він її надіслав, а десь через три місяці отримав відповідь з проханням дозволити її переклад і перевидання англійською мовою.

Він і сьогодні на передовій…

Коли в жовтні 2016 року Ілля Тітко повернувся з війни, то тоді були чи не щодня грози. То ж у перші кілька ночей він прокидався і шукав сховища, бо гриміло й блискало.

«Дружина мене тримала, промовляючи: «Тихо, тихо, ти дома, – згадує чоловік». А я продовжую: «Хлопці, розсипалися!» І я не планував писати книгу. Спершу була думка – просто писати, аби мені стало легше», – розповідав І.Тітко на презентації книги.

А ще як у цій розмові, так і в інших наш ювіляр часто згадує свою дружину Наталю.

– За більш як 35 років спільного життя, – говорить він, – ми ніколи надовго не розлучалися. Я низько вклоняюся їй, бо мій вибір піти на війну був неабияким для неї стресом, але вона витримала…

Промовляючи ці слова ні Ілля Тітко, ні тоді його дружина не могли навіть припустити такої думки, що в лютому вже 2022 року історія повториться. Але коли сім років тому рішення йти захищати Україну було десь і винятком, то тепер це було своєрідним викликом і обов’язком для нього, як досвідченого бійця.

– Коли розпочалася війна, – розповідає дружина Наталя, – я не сумнівалася, що Ілля й тепер не залишиться дома. – І зробить він це попри всі мої вмовляння. – Ілля просто не міг бути спостерігачем цих трагічних подій… Хоча, звичайно, я старалася його переконати, але він нині там…

Щоб хотіли йому сказати сьогодні, у день його ювілею? – цікавлюся.

– Щоб тримався з усіх сил. І пам’ятав, що ми його любимо і всі дуже чекаємо на його щасливе повернення.

Анатолій Гетьманчук.

Від автора. Ні дружина, ні сам Ілля Тітко, з яким я спілкувався через соціальні мережі, жодним словом не обмовилися про те, що нині в Збройних силах України також служать їх син та зять. З цього приводу можна сказати одне: з такими сім’ями, з такими родинами ворогу ніколи не вдасться поставити нас, українців, на коліна.

На знімку: Ілля Тітко з дружиною.

0 коментарiв
Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу knkalush@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами та публікаціями у загальнодоступній групі «Нафтохімік-Калуш» на сторінці у Facebook.

Читайте також

Реєстрація
Зареєструватись

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: