Нафтохiмiк. Сайт газети "Нафтохiмiк-Калуш"
Соборна, 15 33333 Калуш
+380975555555 naftohimik@com.ua Пн.-Сб. 09:00- 18:00, Нд.- вихiдний
Увiйти

«Валерій був сильним чоловіком у всьому…»

29 червня, 10:47
Переглядів: 197

Написати й опублікувати матеріал про Валерія Сокола, який загинув 19 червня неподалік селища Врубівка Луганської області, має бажання ще в попередньому номері тижневика. Але до Калуша тіло Героя було доставлено в четвер, 24 червня, коли номер уже був зверстаний, а писати до того часу, коли рідні та громада з ним не попрощалися, не хотілося…

Життєвий шлях Валерія Сокола був чимось схожий на біографію багатьох калушан, які народилися в нашому місті, спочатку закінчили школу, а потім продовжили навчання в одному з місцевих спеціалізованих закладів. Таким чином для Валерія став Калуський хіміко-технологічний технікум, а також ніні політехнічний коледж, який він закінчив у 1994 році.

Свою трудову діяльність молодий спеціаліст відкрив на тодішньому магнієвому заводі, що входив до складу концерну «Оріана». Але цей період у діяльності великого промислового комплексу Прикарпаття був не найкращим у його історії. Виробництво магнію занепадало. Тож уже старшому майстрові зміни Валерію Соколу довелося через кілька років шукати інше місце роботи. І він його віднайшов. У Польщі…

З цього приводу варто відзначити, що ще дід Валерія та його сім'я були депортованими в 30-х роках на Прикарпатті, зокрема на Калущину в селі Цвітова, з території сусідньої держави. Після відродження та становлення незалежної Української держави уродженці Польщі почали активно шукати там свої родинні коріння, їхати туди на заробітки. Тож і Валерій Сокіл невдовзі там працевлаштувався.

Докорінні зміни в його житті та сім’ї, а в цей період вони з дружиною Світланою вже виховували двох синів – Романа та Віталія, які відбулися у 2017 році. Зі своїми друзями з Калуша він побачив, що після тривалого простору відновлюють роботу виробництва «КАРПАТНАФТОХІМу», а кадрів для цього не всюди вистачає.

Валерій Сокіл, аби бути ближче до сім'ї, одним із перших виявив бажання працевлаштуватися на підприємстві. Таким його підрозділом виявляється цей піроліз, компримування і поділ пірогазу, який, скажімо без збільшення, є остаточним у складній технології установки етилену.

– Валерій Сокіл прийшов до нашого колективу в той період, розповідає начальник цеху Михайло Псюк, – коли не всі навіть спеціалісти вірили, що після п’ятірки просто таке складне нафтохімічне виробництво знову запрацює. Ми зумили це зробити. Валерій Іванович у рекордний термін освоїв усі тонкощі праці апаратника і буквально через два роки мав уже найвищий шостий розряд.

А ще він був, як мовиться, лідером у колективі. І не тільки завдяки своїй міцності та високому зросту, але й за характером був надзвичайно справедливим, говорив тільки правду, поважав колег по праці, багато з яких стали його друзями. До таких належить і ветеран калуської «хімії», один із будівельних установок з виробництва етилену або заводу ЕП-250, як його ще часто називали, Володимир Костюков.

– Валерій був моїм, можу сказати з впевненістю, одним із кращих учнів, – констатує Володимир. – І хоча було йому вже за 40 років і мав чималу перерву в роботі на виробництві, він дуже добре вловлював всю ту йому інформацію, яка надіслана і, головне, хоче це все знати. У його колективі поважали як сильного чоловіка в повному розумінні цього слова. А ще він був дуже кваліфікованим майстром будівництва та ремонту. Тож до його порад всі прислухалися, і дуже часто він допомагав своїм друзям і колегам у ремонті та будівництві житла.

Говорив про свого учня, який став його близьким товаришем і завдяки якому Володимир Євгенович продовжив свою роботу на підприємстві (а вже мав намір піти на заслужений відпочинок. – Авт. ), мій співрозмовник з тремтінням у голосі. Кілька разів повторював: «Валерій був сильний мужик. Мені було приємно й десь навіть затишно з ним працювати…»

У розмові з друзями та колегами Валерія Сокола також бачить, що відразу після нападу росії на нашу державу він став добровольцем Збройних сил України. Проходив службу в артилерійській дивізії одного із військових частин, хоча свого часу служив в Українській Армії й мав військову спеціальність артилериста.

З приводу свого перебування в ЗСУ в перший місяць війни В. Сокіл у телефонних розмовах з друзями висловлював своє незадоволення, що нічого не може попастися на бойовій позиції. Це спочатку перешкодило аж надто тривала на його думку, підготовка в одній із частин уже на Прикарпатті, а пізніше вже завадила ракетний обстріл рашистами Яворівського полігону, де він тоді перебував.

…Загинув наш земляк на Луганщині внаслідок артилерійського ворожого обстрілу, під час якого отримав несумісне з життям поранення. 24 червня спочатку громада Калуша, а пізніше й мешканці Войнилова й села Цвітова прощалися з Героєм. Саме в цьому невеличкому селі на Калущині й знайшов свій вічний спочинок…

Війна забрала життя чудової людини, прекрасного сім'янина, батька трьох дітей. Його улюблениці, наймолодшій Катрусі в грудні виповнитися лише шість років. Вона проводила тата в останню дорогу з букетом білих троян, а втомлена від горя дружини до останнього гладила гріб свого чоловіка. Шилили в горі голови сині – Роман та Віталій. Вони за ростом ніби й, але обидва за все те, що вміють, знають та досягли, завдячують своєму батькові…

– У нього було стільки планів… А як він любив наше село, свою сім’ю! – розповідає молодший син Віталій. – Він нас навчив усьому, але найбільше – патріотизму до рідної землі.

…Спі спокійно, Герою, ти виховав справжніх синів своєї України. Земля Тобі пухом!

Анатолій ГЕТЬМАНЧУК.

На знімку: Валерій Сокіл з дружиною.

0 коментарiв
Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу knkalush@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами та публікаціями у загальнодоступній групі «Нафтохімік-Калуш» на сторінці у Facebook.

Читайте також

Реєстрація
Зареєструватись

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: