Нафтохiмiк. Сайт газети "Нафтохiмiк-Калуш"
Соборна, 15 33333 Калуш
+380975555555 naftohimik@com.ua Пн.-Сб. 09:00- 18:00, Нд.- вихiдний
Увiйти

Він був справжнім фотохудожником і добрим журналістом

08 жовтня, 12:57
Переглядів: 31

Ми з глибоким сумом сповіщаємо, що 7 жовтня на 73-му році життя (до повних 73 не дожив кілька тижнів) перестало битися серце нашого доброго товариша, друга, колеги, відомого на Прикарпатті фотожурналіста і фотохудожника Василя Олексійовича Мельника…

Не стало Василя… Як боляче сприймати цей факт… Невже більше не побачимо його в гущі людей з фотоапаратом на грудях, з яким ніколи не розлучався, об’єктив якого направляв у центр події, яка в більшій чи меншій мірі була значимо для громади? Фотографував присідаючи, настоячи, а якщо треба було, то й залазив на якесь підвищення, аби вийняти з натовпу неповторний кадр…

На голові – берет, що був обов’язковим штрихом до його портрета. Невеликою зросту. Бородатий, що йому, визнавали ми всі, пасувала. Скільки він нафотографував!.. Якими знімками ощасливив не один друковане видання!.. Море робіт, лише дещиця з яких потрапила в поле зору калушан і жителів багатьох інших населених пунктів Прикарпаття.

У фотосправі йому вдавалося буквально все. У ньому жив справжній фотохудожник. У цьому переконувалися всі, хто оглядав його роботи на фотовиставках. Не важливо хто зображений на фотопортреті – відомий письменник, театрал, художник, пісняр чи робітник, трудівниця поля, рядова домогосподарка. Ті роботи були настільки живі, що не багато було до того, аби з ними не поздоровкатися…

Умів Василь підмітити кадр, що й казати, умів…Особливо велике тяжіння мав до фотозйомок за участю дітей і підлітків. Роботи ці були настільки оригінальними, що ми ніколи не боронили надовше затримуватися біля них, хоч і поспішили разом на ту чи іншу подію.

Це ми про Василя Олексійовича – як про фотомайстра. А був же ж він іще журналістом, редактором. Навіть часопис «Калуський хімік» колись редагував… А отже, доводилося колись немало й писати. Вінцем отого писання став перший (на жаль, і останній) том назбираних у класиків світової і української літератури крилатих фраз і виразів. Він цілими днями просиджував у бібліотеках ще і ще раз перечитував книжки, аби знайти в них перлину… І знаходив!.. На жаль, коштів, аби видати, вистачило тільки на один том. А матеріалу мав на цілих десять.

Василя у Калуші знало дуже багато людей. Але й в області його знали. Свого часу він працював у таких газетах, як «Прикарпатська правда», «Галичина». У ЗМІ нижче рангом, крім «Калуського хіміка», – у «Дзвонах Підгір’я». Заснував був і видав, щоправда лишень кілька чисел, свою фотогазету. А ще захоплювався друкарською справою, ставши головним інженером однієї із клуських друкарень…

Ось таким був Василь Олексійович у Калуші. Вважав себе калушанином неспроств, адже проживав у цьому (за винятком кількох літ – доля покликала його аж до Тюмені) все своє трудове життя. Хоч народився і закінчив школу на Надвірнянщині.

Знаємо, що оце повідомлення про кончину Василя Мельника боляче вдарить і по колишніх шахтарських побратимах. Так, майже півстоліття тому він працював у маркшйдерському відділі однієї з калуських шахт. Писав до місцевих газет, друкував у них свої фото. Так що студентом факультету журналістики Львівського державного університету став неспроста. Цікаво, що навчаючись у «виші», він був офіційно влаштований на роботу фотокореспондентом університетської багатотиражної газети, чи не раз хвалився, адже ця практика ще у ВНЗ шліфувала його талант. Та й сяка-така копійчина, крім стипендії, осідала в кишені (а в Калуші вже виростало двійко його дітей).

Повторимося: до дітей у нього було особливе ставлення. У другій міській школі його бачили чи не щодня: тут навчаються його внуки. Він навіть був головою батьківського комітету одного з класів, де навчався його старшенький. Віддавав себе цій справі сповна. Навіть книжку, зі світлинами однокласників онука видав, що було для нього хоч і клопітко, але дуже приємно.

Немає серед нас більше Василя… Осіння днина… То сонечко, то – захмарене небо… Злітають жовті листочки з клена, під яким він колись любив постояти і вловити мить польоту листка… Лишень людина із добрим серцем могла підняти до вас фотоапарат, натиснути на одну із кнопок у ньому і всміхнутись: «Подивіться, який класний кадр!».

Ми ніколи тебе не забудемо, Василю…

Друзі та колеги.

0 коментарiв
Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу knkalush@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами та публікаціями у загальнодоступній групі «Нафтохімік-Калуш» на сторінці у Facebook.

Читайте також

Реєстрація
Зареєструватись

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: