Електрозварник Михайло Мочарський не приховує свого бажання навчатися в університеті
Про те, що в колективі товариства «КАРПАТНАФТОХІМ» приділяють значну увагу як підготовці кваліфікованих кадрів, так і працевлаштуванню в підрозділах перспективних молодих спеціалістів, уже неодноразово йшлося на сторінках нашого тижневика. Це, як мовиться, не новина. Але не часто буває щоб вже досвідчені спеціалісти і керівники говорили про представника молодого покоління колективу не лише як про перспективного працівника, а й такого, якому можна доручити виконання відповідальних завдань.
Саме так оцінює працю молодого електрозварника цеху з ремонту технологічного устаткування виробницва ПХВСС і КС ремонтного управління ТОВ «КАРПАТНАФТОХІМ» Михайла Мочарського заступник начальника цього підрозділу Степан Чень.
– І хоча він усього рік у нашому колективі, – розповідає Степан Богданович, – але його бажання працювати та набувати нових навиків своєї професії справді вражає. Рідко кому із молодих спеціалістів за такий короткий період довіряють зварювання важливих елементів. А Михайло вже нині працює в дільниці, що займається ремонтом одиничних елементів електролізерів для цеху з виробництва хлору і каустичної соди мембранним методом. Підкуповує і його велике бажання освоїти, як мовиться, до тонкощів свою професію. Тож саме завдяки своїй наполегливості він уже нині має навики аргонної зварки.
З Михайлом Мочарським зустрілися в майстерні цеху, де він чаклував над електролізером.
– Завдання електрозварника, – розповідає Михайло, – заварити пошкоджену півчашу одиничного елемента. – Спочатку, виконуючи це завдання, неабияк хвилювався, зважаючи на його важливість, а зараз уже працюю самостійно. Практичні навики в цій справі, як і загалом виконання електрозварникам своєї повсякденної роботи мені передає досвідчений спеціаліст, ветеран підприємства Василь Чарковський. Він мене багато чого навчив, і за це я йому дуже вдячний.
Говорячи про колектив дільниці та цеху загалом мій співрозмовник не приховував своїх позитивних емоцій:
«Колектив наш чудовий в усьому. Ще не було такого випадку, аби я до когось звернувся, а він відмовив чи змовчав. Окрім Василя Івановича, суттєву допомогу щодо мого освоєння в колективі надали начальник дільниці Богдан Атаманчук, який у перші дні моєї праці на підприємстві буквально за руку водив територією цеху, знайомлячи з його працівниками. Відчуваю постійну підтримку і з боку керівництва цеху – начальника Петра Багринівського та його заступника Степана Ченя».
Загорілися в Михайла очі й після того, коли я поцікавився, як він став електрозварником, хто допомагав йому в цьому. З’ясувалося, що він – корінний калушанин. Навчався в школі, що в житловому масиві Підгірки, а після закінчення дев’ятого класу подав документи в Калуське ВПУ №7.
– Я хоча й не був, як говорять, круглим відмінником, – продовжує розповідь Михайло, – але з основних дисциплін був у числі кращих у групі. – Так вважав і мій викладач Орест П’єх, який теж багато допоміг мені як у навчанні, так і в здобуті практичних навиків зварника. Зрештою, саме він порекомендував спробувати працевлаштуватися в «КАРПАТНАФТОХІМі».
«На цьому підприємстві ти й особисте клеймо зварника отримаєш і спеціалістом гідним станеш», – говорив він мені.
Поцікавився в молодого нафтохіміка й про те, чого він прагне досягти, працюючи в «КАРПАТНАФТОХІМі», чи має інші плани?
– Своє майбутнє пов’язую з підприємством, де нині працюю, – зауважує він. – Я не приховую також свого бажання продовжити навчання у вищому навчальному закладі. Таким для мене є Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу. Знаю, що на підприємстві діє спеціальна програма підтримки молодих спеціалістів «Перспектива». Тож я хочу скористатися такою можливістю і стати студентом заочного відділення університету. Вже маючи певний практичний досвід роботи, відчуваю потребу в засвоєнні нових теоретичних знань, адже хочу в майбутньому стати досвідченим спеціалістом зі зварювання. Думаю, що й в такому статусі я теж буду потрібен в «КАРПАТНАФТОХІМі».
А ще ми говорили про те, чим захоплюється Михайло у вільний від роботи час, чи ще хтось із його родини працював на найбільшому підприємстві міста.
З’ясувалося, що в свій час бабуся та дідусь Михайла працювали на магнієвому заводі та в одному з цехів нині вже недіючих виробництв великої «хімії». А ось щодо захоплень, то він залюбки відвідує секцію боксу, що діє в ДЮСШ «Сокіл».
– Займаюся в професіонала, майстра спорту України Андрія Зеленяка, – наголошує Михайло. – Але ходжу на тренування не для того, щоб здобувати медалі і звання, а для свого здоров’я, щоб завжди бути в тонусі».
…Ось такий він молодий електрозварник Михайло Мочарський.
Записав Анатолій ГАЙОВИЙ.
