Нафтохiмiк. Сайт газети "Нафтохiмiк-Калуш"
Соборна, 15 33333 Калуш
+380975555555 naftohimik@com.ua Пн.-Сб. 09:00- 18:00, Нд.- вихiдний
Увiйти

Що батько, що син, або Штрихи до портрета сім’ї калуських залізничників Романівих

18 червня, 15:42
Переглядів: 1283

За рекомендацією начальника залізничного цеху ТОВ «КАРПАТНАФТОХІМ» Миколи Хоми з машиністами тепловоза батьком і сином Василями Романівими зустрівся лише вранці о 7.30, коли один завершував робочу зміну, а інший приступав до роботи. Отож у визначений час я вже біля їх тепловоза…

Батько Василь Федорович ще у кабіні, а ми з його сином розпочинаємо розмову.

– Машиністом тепловоза я працюю лише рік, – зізнається він, – але в цеху – з 2007 року. Прийшов сюди на роботу після закінчення Івано-Франківського професійного політехнічного ліцею, де здобув професію помічника машиніста. Виробничу практику проходив теж у цеху, а наставником був, зрозуміло, тато...

– Пам’ятаєш той день, коли вперше сів за кермо тепловоза?

– Тато дозволив це зробити, коли я вже був помічником машиніста. Добре пам’ятаю цей жовтневий день, усі свої хвилювання та відчуття, адже збулася моя мрія…

А ось уже, завершивши всі свої виробничі справи, підходить до нас і Василь Федорович.

– Чи задоволений я від того, що син обрав мою професію? – дає відразу відповідь на запитання, яке прозвучало ще на початку зустрічі. – А як могло, скажіть, бути по-іншому, коли він буквально марив тепловозами і потягами, а мені було інколи навіть важко на роботу піти, аби не пообіцяти взяти його колись із собою. Коли ж син підріс, то й брав та потайки від начальства в крісло машиніста садив. Він настільки захопився професією залізничника, що тепловозами розмалював усі підручники і зошити…

Торкнулися ми у розмові зі старшим Романівим і його трудової біографії Залізничником він став після закінчення Львівського професійного училища. Після цього рік працював у залізничному підприємстві міста Коломиї, звідки був призваний в армію. А вже після служби в армії, повернувшись у рідний Тужилів, вирішив працевлаштуватися в об’єднане залізничне господарство тоді ще ВО «Хлорвініл». Був це 1982 рік. Але машиністом став лише в 1996 році, пропрацювавши до цього слюсарем та помічником машиніста.

– Тоді була чимала конкуренція на право управляти тепловозом, – розповідає Василь Федорович. – І правильно, бо в нашій професії помилок бути не може.

– А що в ній найважливіше? – цікавлюся в обидвох Романівих.

– Передусім, – пильність, – відповідає старший, – бо слід бути завжди уважним та зібраним, аби, не дай Бог, щось не вгледіти на коліях.

Василь-молодший погодився зі словами батька, додавши, що коли сідаєш у кабіну машиніста, то слід відразу забути про все, що не стосується твоїх обов’язків.

В ході розмови із батьком та сином з’ясувалося, що в колективі залізничного цеху трудиться і їхня дочка та сестра Ірина Василівна. А працює вона тут прийомоздавальником вантажів. І хоча до управління тепловозами не має безпосереднього відношення, але по праву в сім’ї її вважають залізничником.

Щодо сім’ї, то дружина та мама Романівих Любов Василівна  нині займається лише домашніми справами. До цього чимало років пропрацювала швеєю. Але в неї нині вистачає турбот, бо вже є трійко внуків: двоє у сім’ї Ірини та один у Василя. Тож допомога бабусі усім дуже необхідна.

Не могли у цій розмові обійти увагою свято батька, яке в Україні вже офіційно відзначається в третю неділю червня. І коли у старшого із зрозумілих причин ця тема викликала лише посмішку, то його син охоче прокоментував:

 «Про свого тата можу сказати, що він чудовий наставник і дуже-дуже люблячий батько й дідусь. Він навчив мене багатьом речам, але інколи мені здається, що тато мій найкращий друг, з яким я можу усім поділитися. Скажу ще вам, що ми полюбляємо разом піти у ліс по гриби, організувати спільний перегляд футбольних матчів. А коли хтось із нас перебуває у ході їх трансляції на зміні, то один одного інформуємо про перебіг подій на полі».

…По-справжньому тепло стало від такого спілкування із цими  щирими та працьовитими людьми. Мої приємні враження підтвердив і начальник цеху.

– Що батько, що син – дуже добрі працівники, які завжди ретельно виконують свої обов’язки, – наголосив Микола Хома. – У мене, зокрема, склалося враження, що молодший Романів настільки любить і поважає свою професію, що десь уже навіть по-доброму одержимий нею. І як таким людям не надати можливість розкритися сповна, довірити техніку. А вплив батька на нього відчувається, як мовиться, в усьому.

Анатолій ГЕТЬМАНЧУК.

0 коментарiв
Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу knkalush@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами та публікаціями у загальнодоступній групі «Нафтохімік-Калуш» на сторінці у Facebook.

Читайте також

Реєстрація
Зареєструватись

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: