Нафтохiмiк. Сайт газети "Нафтохiмiк-Калуш"
Соборна, 15 33333 Калуш
+380975555555 naftohimik@com.ua Пн.-Сб. 09:00- 18:00, Нд.- вихiдний
Увiйти

Тарас Кушлик: «Громада Голиня об’єдналася і на полях боїв, і в тилу. Радий, що маю відношення до цього»

17 серпня, 09:37
Переглядів: 1529

Уже шостий місяць війни Голинська громада не стоїть осторонь цих жахливих, але водночас важливих та вирішальних для кожного українця подій. Її жителі воюють як на передовій, так і в тилу, а також приймають внутрішньо переміщених осіб. Докладніше про зміни у житті Голинського старостинського округу розповіли староста села Тарас Кушлик та депутат Калуської міської ради Іван Мазурик.

Минає третій рік, як Тарас Кушлик призначений старостою Голиня. Крім цього, чоловік є уродженцем села, тому його розвиток важливий особисто.

«Коли я прийшов, то перш за все хотів нарешті закінчити довгобуд – Будинок культури, адже Народний дім є тимчасовим приміщенням, – розповідає Тарас Ярославович. – Тим паче, як показав 2022 рік, культура, якій зазвичай завжди урізали фінансування, зараз стала «виграшною» для ворога. Поки шукав документацію та кошти на завершення будівництва закладу, то почалася війна. Тому на часі стали інші питання».

За словами очільника громади, плюсом навіть для тилу став його минулий бойовий досвід (рік і три місяці був в АТО), адже легше вдавалося організовувати людей та «боротися» на місці.

«Серед старост дуже відчутно, хто служив і міг чітко приймати рішення, а кого "взяла" паніка. Радий, що зміг, можливо, десь порадою допомогти жінкам, які до війни ділились досвідом в господарських питаннях», – зауважує Тарас Кушлик.

Депутат міської ради Іван Мазурик додає, що за час каденції вдалося в Голині збільшити та узаконити дитячо-спортивні майданчики.

«З 2018 року в селі було вісім майданчиків. Ми, коли робили нові, то зазвичай вони знаходилися біля стихійних сміттєзвалищ, тому доводилося спочатку прибирати їх, – говорить Іван Іванович. – Ходили зі старостою по вулицях і закликали до толоки. Зате зараз маємо і молодь на дворі, і менше сміття, яке б лежало де попало.

Я керуюсь таким правилом, якщо не можеш організувати – закочуй рукави і показуй власний приклад. У Народний дім вирішили закупити шашки, настільний теніс, футбол та більярд. Гроші на останній в результаті витратили на тепловізор для бійців ЗСУ».

Обоє згадують, як з приходом війни заспокоювали громаду та згуртовували навколо тилу.

«Спочатку дуже багато чоловіків вимагали зброю, – пригадує Іван Мазурик. – Ми їм радили йти у військкомат і записуватись у місцеву тероборону. Багато з них тепер воює в різних регіонах України, де ведуться активні бойові дії. Зокрема, на Харківщині, Миколаївщині, Херсонщині, Донеччині, Одещині, в Запоріжжі, Сіверодонецьку, Бахмуті. Найбільше – 20 голинян – у Запорізькій області, це в основному всі із Калуської тероборони.

Загалом більше 70 наших героїв на передовій. Найстаршому з них – майже 60, наймолодшому – трохи за 20».

Тарас Ярославович додає, що половина з воїнів є добровольцями, тому вони чітко розуміють свою мету та всі ризики.

«Я також був добровольцем, як і мій син, – зауважує співрозмовник. – На фронті ми розуміємо, що не тільки мусимо вбивати, але й бути готовими загинути. У цій війні я втратив найдорожче – 25-річного сина.

Володимир був справжнім воїном як фізично, так і по духу. Ще в 2015 році він служив у спецназі, мав багатий досвід, проводив вишколи добровольчих батальйонів. До нього прислухалися побратими і під час повномасштабної війни. Шкода, що так мало повоював і пожив.

Син Володимир прагнув чесним прикладом розвивати свою країну. Навіть коли надумав організувати бізнес, то передусім зареєстрував його, а вже опісля – впроваджував. Зараз його справу в пам’ять про брата продовжує молодший син Богдан».

Навіть понісши непоправну втрату, Тарас Кушлик переконаний, що війна була неминучою і потрібною, щоб нарешті повалити ту імперію та визволитись від московського чобота. Староста каже, що був готовий іти на фронт при повномасштабній війні, а особливо коли отримав звістку про смерть сина. І йому досі хочеться до побратимів, адже знає за що вони там стоять. Проте і розуміє, що тут в селі на його підтримку також розраховують люди, за яких взяв на себе відповідальність.

З перших днів староства Тараса Кушлика ще у мирний час було створено ініціативну групу, оскільки депутатів своїх не було. Саме люди, які до неї входили, допомагали приймати рішення, які пізніше доносилися до міської ради.

У час війни ці однодумці також долучалися до всіх процесів. У Голині на межі з іншими селами було організовано блок-пости. Понад 200 чоловіків чергували на них впродовж двох тижнів. Паралельно хлопці самі закупили 4 туші свині, плюс дві надала компанія «Goodvalley», тож зі свинини громада села робила тушонки на фронт. Влітку цю справу призупинили через спеку. Також шукали можливість встановити сирену, щоб сповіщати мешканців села про повітряну тривогу, адже церковний дзвін не всюди було чути.

«У нас є такий Олег Шинкар, котрий постійно наголошував на системі оповіщення, – розповідає староста. – Одного разу він прийшов у піднесеному настрої й каже: «Тарасе, я знайшов!». Розповів, коли слухав радіо, почув, що в Чернівцях чоловік виготовляє таку «тривогу». Ми ще дозбирали грошей, замовили її, а коли отримали, виникло питання, де краще розмістити. Розглядали як варіант шкільну башню, але все ж таки зупинилися на адмінбудинку, щоб було чути сигнал тривоги в кожному куточку села. Хлопці, що ремонтують дахи, встановили оповіщення. Інші — підключили мені до телефону. І тепер я можу з дому через смартфон його ввімкнути».

«Староста подав ідею приготування для захисників України «сухих» борщів, якими смакував, як сам воював, а ми через церковне сестринство її втілили, – говорить Іван Мазурик. – Віта Курташ взяла на себе відповідальність організувати процес і досі на 1000% з цими обов’язками справляється. Голинянки раз у два тижні зносять посушені інгредієнти до храму, де зважують, змішують і упакують. Більше 1000 пакетиків роблять зараз, а одна порція розрахована на п’ять літрів (на 10 чоловік). Тому, чиї родичі чи знайомі служать, і не обов’язково з нашого села (бо чужих воїнів не буває), ми ділимося цією смакотою.

Іванна Коцан спочатку організувала плетіння сіток, зараз згуртувала людей навколо випічки печива, у літній період – сушіння чаїв, крутіння сигарет та створення перекусів із цукерок та сухофруктів. У ліцеї виготовляють енергетичні батончики».

Обидва співрозмовники відзначають і допомогу голинян із-за кордону.

«Найбільша допомога надходить із Чехії, Італії та Англії. До прикладу, тепловізорів тут уже не було, в Чехії можна було знайти хіба через інтернет, а хлопці з Англії нам переслали. Багато продуктів, амуніції та автомобілів надходить з інших держав», – зазначає Іван Мазурик.

Тарас Кушлик доповнює: «Ми відправили хлопцям на передову понад 50 тактичних навушників. Це дуже важлива річ, яка запобігає контузії, адже в них солдати чують, а от вибухи навушники глушать. Пробували забезпечувати бронежилетами, які шили у селищі Брошнів-Осада, а пластини виготовляли самі. І хоча вони не гірші за заводські, але без офіційних паперів на фронт командування не пропускало. Були квадрокоптери, тактичні рукавиці, далекоміри».

Голиняни від початку війни уже відправили на фронт 15 тепловізорів і 24 машини, серед них і два автомобілі швидкої допомоги, які з Італії передала родина Володимира Івахнюка.

«Зазвичай на авто був загальний збір коштів через соцмережі чи на благодійних ярмарках, яких в селі пройшло два: один на церковному подвір’ї (організатори: церква, Народний дім, ліцей), інший – у Народному домі, де за справу взялася молодь. Пізніше ми в основному через СТО Віктора Івахнюка проводили їм техогляд, бо в результаті поспіху на початку були випадки несправності автомобілів. Далі наповнювали автівки продуктами і після освячення священниками відправляли на фронт.

Машини – це розхідний матеріал в районах бойових дій, тому в них потреба буде завжди. Інколи авто залежно від обстрілів витримує на війні лише кілька днів», – наголошує депутат.

Окремим пунктом допомоги тим, хто її найбільше потребує, є прийняття переселенців. Серед більше трьох сотень внутрішньо переміщених осіб, котрі від початку війни приїхали в Голинський старостинський округ Калуської МТГ, були мешканці Харківщини, Херсонщини, Краматорська, Маріуполя, Донеччини, Миколаївщини, Київщини та й самої столиці України. Хтось мав тут родичів, друзів, когось приймали зовсім незнайомі люди, деякі сім’ї жили у порожніх будинках.

«Більше десяти хат, власники яких дозволили пожити тим, хто втікав від війни, довелося ремонтувати, – пригадує староста. – Десь потрібно було дах підлатати, десь воду чи світло прокласти, продуктами чи дровами забезпечити нових мешканців. Багато підприємців та голинян просто безкорисливо у цьому допомагали.

Серед приїжджих були в основному жінки з дітьми, вагітні та з інвалідністю. Всіх ми одразу реєстрували, правда, не усі до кінця розуміли цю необхідність. Були випадки, коли ті, хто тимчасово поселявся, вважали, що їм тут щось повинні, а вони у відповідь – нічого. Але були й протилежні, що плели сітки, виготовляли вервечки, брали участь у толоці. Багато із «гостей» виїхали за кордон, дехто (наприклад, кияни) повернулися додому, але є і число тих, хто уже не має житла, тому залишилися в Голині».

Староста та депутат, як і самі голиняни, вірять, що з кожним днем, працюючи на своїх місцях та долучаючись до надання всебічної допомоги ЗСУ, наближають перемогу над ворогом.

«Коли я був на Майдані, – каже Тарас Ярославович, – то  мене до глибини душі вразив вчинок бабусі, яка вийшла з метро із двома пакетами. В одному несла канапки, в іншому – три поліна. І хоча їжі в той час було вдосталь, а ті дрова не відіграли колосальну роль в «подачі тепла», втім щирість людська дала зрозуміти, що є за кого боротись.

Так і зараз, коли воїн відчуває за собою тил, коли душу зігрівають дитячі малюнки, то він буде воювати до кінця. Тепер серед голинян багато людей стали тими «бабусями». Хтось ніс для воїнів продукти, хтось – гроші, а хтось передавав амуніцію. Тому з такими людьми у нас тільки один шлях – до Перемоги. А після цього і розвиток села продовжиться.

Правда, і тепер стараємося вирішувати нагальні питання. У ліцеї розчистили і побілили бомбосховище, зараз вмшукуємо кошти на вентиляцію та санвузли. І готові розпочати навчальний процес, але, враховуючи кількість учнів та персоналу, навчання, напевно, буде змішаним: один день – очним для одних, онлайн – для інших, другий день – навпаки.

Староста Голиня дуже гордиться голинянами та робочим колективом:

«Мій колектив – це велика опора, хоча багато із них – працівники ЦНАП, бібліотеки, НД – мають своїх керівників. У нинішній складний для країни час ми всі співпрацюємо заради спільної мети. Потрібно гуманітарну допомогу посортувати, ярмарок організувати, етикетки на «голисько-бандерівські вироби» наштампувати – односельці безвідмовні.

Громада може бути дружня, але їй потрібен поштовх. У Голині все почалося з церкви, яка об’єднала односельчан в одну велику родину. А зараз я тішуся, що долучений до життя села та й держави загалом, тому як староста намагаюся все робити для того, щоб воно покращувалося з кожним днем, а наші доблесні воїни якнайшвидше наблизили день Великої Перемоги над країною-терористом – росією.

Слава Україні! Слава Героям!».

Ірина Андріїв, журналістка.

0 коментарiв
Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу knkalush@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами та публікаціями у загальнодоступній групі «Нафтохімік-Калуш» на сторінці у Facebook.

Читайте також

Реєстрація
Зареєструватись

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: