Нафтохiмiк. Сайт газети "Нафтохiмiк-Калуш"
Соборна, 15 33333 Калуш
+380975555555 naftohimik@com.ua Пн.-Сб. 09:00- 18:00, Нд.- вихiдний
Увiйти

Як живеться переселенцям в Калуші?

03 квітня, 08:23
Переглядів: 2491

Хтось знайшов тут своє кохання, а дехто вирішив надовго не затримуватися

Вже третій рік деякі громадяни нашої країни не можуть спокійно жити у власних домівках і змушені починати життя заново в чужому місті. Для багатьох новою домівкою став Калуш. Тож спробуємо дізнатися, як їм тут живеться.

На обліку в управлінні соціального захисту населення Калуської міської ради зараз перебуває 156 внутрішньопереміщених осіб. Майже половина з них – працездатні,  трохи менше, ніж третина,  – діти, 31 пенсіонер і 8 інвалідів. Ці люди, як і всі калушани, мають право на  безкоштовну медицину в рамках міської програми, а діти-переселенці  безоплатно харчуються в школах. Також внутрішньопереміщені особи, які належать до тієї чи іншої пільгової категорії, отримують різні соціальні допомоги з Держбюджету. А всім переселенцям (після отримання такого статус) в перші півроку з державної казни надається щомісячна виплата. Працездатні особи отримують 442 грн., діти і пенсіонери – 884 грн., а  інваліди – 1247 грн. Щоправда, працездатним особам, які не працевлаштуються в перші два місяці, цю допомогу зменшують наполовину, а ще через два місяці припиняють виплачувати. Про це «НК» повідомила начальник відділу соціальних допомог управління соціального захисту населення Калуської міської ради Богдана Галій. А більше про життя переселенців в Калуші розповіла директор Центру соціальних служб для дітей, сім’ї і молоді Калуської міської ради Галина Дидич. Адже саме ця структура з початку бойових дій на сході України взяла на себе місію допомоги людям, які прибули в наше місто в пошуках прихистку.

– В чому полягала першочергова допомога переселенцям, які прибували в Калуш?

– Наш першочерговий обов’язок – надання соціально-психологічної допомоги. Але одразу після подій в Криму і прибуття перших переселенців в Калуш  Центр соціальних служб для дітей, сім’ї і молоді міської ради взяв ініціативу на себе і намагався допомагати цим людям у всьому. Ми були першими, хто їх тут зустрічав, заспокоював, допомагав з пошуком помешкання. Тоді два калуські готелі зголосилися безкоштовно прийняти в себе переселенців, доки ті не знайдуть собі постійного місця проживання, а благодійною організацією «Іскра» організовувалося безкоштовне харчування дітей переселенців у школах та дошкільних закладах міста. Також важливу місію виконало товариство «Червоний Хрест», з яким у нас давно склалася тісна співпраця.

Наш центр став своєрідним містком довіри між внутрішньопереміщеними особами і людьми, які надавали їм в оренду помешкання. Окрім цього ми скеровували внутрішньопереміщених осіб в Обласний центр соціально-психологічної допомоги, що у смт. Верховина, де вони могли безкоштовно проживати і харчуватися протягом 9 місяців.  Також організовували ряд міських акцій з метою збору одягу і всього  необхідного дня них.

З часом процес налагодився, ну і був прийнятий Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яким регулювалися всі ці питання. Тож потреба в нашій допомозі значно зменшилася. Але й до сьогодні обов’язком центру залишається соціально-психологічна допомога. Тепер ми працюємо з внутрішньопереміщеними особами відповідно до звернень та проблем з якими вони не в змозі впоратися самостійно.  

– На вашу думку, чому ці люди, виїжджаючи із зони бойових дій, обрали саме Калуш?

– В Калуш переважно їхали люди, які певним чином пов’язані з цим містом. Це або вихідці звідси, або ті, у кого тут проживають родичі. Таких більшість. А дехто обрав Калуш, бо чув і читав про наше місто позитивні відгуки й інформацію, яка зацікавила. Зокрема, багатьом сподобалася програма безкоштовного медикаментозного забезпечення, що діє в нашому місті.

– Як їх зустріли мешканці міста?

– Калушани допомагали чим могли. Хтось одягом, хтось харчами.  Дехто не брав у них плату за оренду помешкань. Була домовленість тільки про сплату комунальних послуг. Також, як я вже говорила, калуські підприємці надавали можливість безкоштовного проживання у своїх готелях. Багато підприємців щороку стають меценатами благодійної акції зі збору великодніх кошиків «З любов’ю до людей», яку проводить наш центр.

Звісно, траплялися випадки й упередженого ставлення калушан до внутрішньопереміщених осіб. Але й деякі переселенці дискредитували себе. Це все залежить від людини. Як вона себе поводитиме, таке ставлення й отримає у відповідь.

–  Наскільки важкою була адаптація вимушених переселенців до життя в новому місті?

– Людям, які приїхали в Калуш до когось, було простіше, оскільки багато з них тут були не вперше, а більшу частину роботи з організації їхнього проживання брали на себе родичі чи друзі. А от тій категорії внутрішньопереміщених осіб, які не мали до цього жодних зв’язків з нашим містом, допомагали у Центрі соціальних служб...

Найважчою була саме соціально-психологічна адаптація до життя в новому регіоні. Ми проводили для них багато заходів інформаційно-просвітницького характеру, під час яких знайомили з традиціями, звичаями, культурою нашого краю. І зараз запрошуємо їх на різні заходи в місті. Долучається і управління культури національностей і релігій Калуської міської ради. Там завжди виділяють для дітей внутрішньопереміщених осіб безкоштовні квитки на циркові та інші програми, які проходять в Калуші.

– Вдалося всім тут прижитися, чи, можливо, є й такі, хто поїхав шукати кращого місця для життя?

– Звичайно. Хтось переїхав до Центральної і Східної України, адже там для них будували цілі поселення. Дехто поїхав до Львова, Івано-Франківська.  У великих містах все ж більше можливостей. Є й такі, хто з Калуша  повернувся у визволені від окупації міста. З деякими такими сім’ями я й досі підтримую зв’язок.

Але більшість з вимушених переселенців таки прижилися в нашому місті. Дехто тут одружився, у когось народились діти.

– Які проблеми для вимушених переселенців, що проживають у Калуші, досі залишаються актуальними?

– Днями Центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді спільно з працівниками Калуського міського центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги організував та провів для внутрішньопереміщених осіб «круглий стіл» на цю тему. Найактуальнішими проблемами, що хвилюють людей,  були  питання працевлаштування, порядку отримання довідки внутрішньо переміщеної особи, реєстрації місця проживання, призначення адресної допомоги тощо. Відповіді на всі свої запитання вони отримали від радника Міністерства соціальної політики  й головного спеціаліста управління соціального захисту населення Любові Погодіної та начальника відділу соціальних допомог Богдани Галій.

Також під час цього заходу начальник відділу взаємодії з суб’єктами надання первинної правової допомоги Сергій Бабійчук наголосив, що центр постійно надає допомогу у вигляді правової інформації, консультацій, роз’яснень з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, сприяння в забезпеченні доступу до вторинної правової допомоги. 

– За час проживання цих людей у Калуші їхній світогляд змінився?

– Так. Вони зрозуміли, що тут не варто чогось чи когось боятися. А от їхні рідні, багато з яких і досі проживають на сході України, не розуміють цього і не вірять, що тут переселенцям нічого не загрожує. Тож ми всі ще маємо над чим працювати.

– Дякую за розмову.

 

Історія однієї луганської калушанки

Тетяні Бакіщевій – 41. У квітні мине третій рік відтоді, коли Калуш став для неї новою домівкою. Саме скільки часу жінка не бачить, а тільки чує в телефонній трубці голоси своїх рідних: старенької мами, молодої доньки і малого онука. Вони залишились в Луганську, не захотіли зриватися з місця. Спочатку відмовляли і її, бо боялися «західняків» про яких там ходять легенди. Але Тетяна лишатися не могла. Тож поїхала…

 Калуш обрала невипадково, тут живе мама її куми. У неї й зупинилася. В Центрі зайнятості луганчанці запропонували одразу три вакансії, обрала роботу в одній із торгівельних мереж міста, там працює й досі. Каже, що на життя вистачає. Більше того, із заробленого допомагає рідним – знайшла спосіб передавати їм посилки і навіть трохи грошей.

– Дуже сумую за ними, але розумію, що, залишившись, нічим би не могла допомогти, а звідси все ж більше  підтримую, – розповідає жінка. – Був такий період, у 2014 році, коли не мала з ними жодного зв’язку, це було найважче пережити.  А загалом, мені тут дуже подобається. Адаптувалася швидко. Хоч все життя розмовляла російською мовою, але українську знала, бо коли була студенткою, то пощастило з викладачем, який добре навчив державної мови.

Я вражена тим, наскільки тут хороші люди живуть. Так трапилось, що приїхавши сюди, виникли проблеми зі здоров’ям, була потрібна операція. Я ніколи не забуду дбайливе ставлення лікарів і сусідів по палаті до мене. У Луганську зовсім не так…

Жінка розповіла, що за час проживання в Калуші рідних все ж вдалося переконати в тому, що страшно не тут, а там. А от деякі друзі досі вважають Тетяну зрадницею і називають бандерівкою.

Але вона змирилась. Вважає, що саме тут  почала жити по-справжньому, бо знайшла  друзів і навіть кохання.

– В Луганську я просто проживала життя, а тут відчула себе людиною, – зізналася Тетяна.

Уляна ФІРИЧ.

 

301 коментарiв
Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу knkalush@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами та публікаціями у загальнодоступній групі «Нафтохімік-Калуш» на сторінці у Facebook.

Читайте також

Реєстрація
Зареєструватись

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: