Нафтохiмiк. Сайт газети "Нафтохiмiк-Калуш"
Соборна, 15 33333 Калуш
+380975555555 naftohimik@com.ua Пн.-Сб. 09:00- 18:00, Нд.- вихiдний
Увiйти

Про творчість Петра Шевчука загалом і зокрема

14 травня, 14:05
Переглядів: 22173

Маю вдома цілу бібліотечку видань місцевих авторів. І тішуся з того, що твори ці в більшості написані талановитими людьми, з якими  я добре знайома. Як-от із журналістом і прозаїком Петром Шевчуком, який за сприяння міської влади та доброчинців видав нещодавно четверту книжку бувальщин, гумористичних оповідок та замальовок з натури "День дятла" у лузі".

Петро Шевчук – досить відома у нашому краї постать саме завдяки багатолітній і надзвичайно плідній журналістській діяльності. Чи знаємо ми ще когось, хто би писав газетні матеріали буквально день у день мало не півстоліття? Кореспонденти масових видань переважно не витримують й кількох десятиліть постійного перебування на вістрі часу й у вирі подій, відчуваючи щоденну напруженість думки. То ж або змінюють фах, або з полегшенням йдуть на заслужену пенсію. Та й дістають нарешті спочинок від калейдоскопічної зміни людських облич, в глибині очей яких – відбиток чужих дерзань і терзань, чужої, буває, й неприкаяної долі. Й мимоволі ті фрагменти людського існування стають нібито власними для сумлінного журналіста (не пристосуванця чи, ще гірше, мізантропа), який відтворює їх письмово.

Скільки ж всього перевідав на своїх журналістських дорогах Петро Шевчук, змістовні, цікаві й обов’язково панорамні публікації котрого привертали до себе увагу читачів "Прикарпатської правди", "Галичини", "Зорі Прикарпаття", "Калуського хіміка"! Продовжують привертати і досі (хоча Петро Трохимович фактично вже не є працівником тижневика "Нафтохімік-Калуш", якому віддав стільки творчих сил і до колективу якого прикипів душею). Тому що в центрі чи не кожної його кореспонденції – людина, до якої автор відчуває сердечну прихильність й симпатію, діяннями якої щиро захоплюється. І натрапляє він на "героїв дня" зазвичай сам або через друзів – з легкістю компанійського чоловіка, який в кожному товаристві – свій серед своїх.

Якраз враження від зустрічей із земляками, що пробудили в ньому інтерес під час численних журналістських мандрівок, й лягли в основу попередніх прозових книжок Петра Шевчука "Поклін віддаю" (2003 р.), "Із криниці життя" (2008 р.), "Біле диво" (2013 р.) та щойно виданої, вже згадуваної "День дятла" у лузі". Їх автор, який має унікальну здатність невимушено розговорити співбесідника у звичній для того обстановці, передає на папері по великому рахунку світовідчуття, життєву філософію сучасника, кількома влучними штрихами створюючи його завершений образ. Причому галерея цих, часом нестандартних, образів доволі широка: серед них і директор промислового комбінату-гіганта і пекарка весільних калачів, і керівник міськрайонної влади і благий міський священник, і колишній солдат-пожежник і сільський господар з цілою громадою його щоденних діянь та уподобань. Та ще касирки, буфетниці, аптекарки, перукарки...

Відчувається однак, що селянська тематика з її наближенням до світу природи, яку так тонко відчуває оповідач, з побутом,  релігійними традиціями, народною культурою села, з веселим гумором його жителів, – найбільше, сказати б, душевно рідна йому, уродженцю Голині, який свято любить свою дідизну. ‎Завдяки його погляду "прижмуреним оком" маємо неповторні розповіді про земляків, спектр занять яких такий різноманітний: косарі та дзвонарі, молотильники та покрівельники, скрипалі та склепарі (продавці), муляри та млинарі, фірмани та шофери, кіномеханік та й навіть гробар. Органічно вписуються в сучасний антураж сільського подвір’я старі жорна, ціп, що пролежав в стодолі хтозна-скільки літ, серп, сокира, кінська упряж.

Герої оповідей Петра Шевчука копають криниці, чистять фоси, продають молоко на ринку, обробляють городи, розводять у загороді великі пташарні, безперервно щось там лагодять-рихтують – і всі ті незліченні господарські справи робляться азартно та з захопленням, бо ж "приправлені" веселою примовкою чи жартом. Усі ті Пилипи та Грині, їх дружини Марці й Марині – затійники й витівники, яких ще пошукати! А які ж дотепні та штудерні!.. Саме кумедність, а часом й комедійність ситуацій, вдало підмічена й майстерно відтворена автором, і є тою "сіллю з перцем", що вирізняє його творчий почерк з-поміж інших, робить особливим. Та й не тільки це є привабою для пересічного читача – майже усі прозові речі Петра Шевчука – максимально подієві, образно-видовищні, динамічні. Його дійові люди – завжди в русі, багато з них подорожують автобусом, потягом, автом чи фурою, мотоциклом, ровером, кінним транспортом. Чи не всюди тут відчувається й авторська присутність, майже родинна його спорідненість із типажем чи то в сільських історійках, чи в епізодах міського життя, чи в сценах відпочинку в буфеті при пиві й оковитій, а надто ж у хроніках дитинства, ностальгічних давніх споминах.

Оповідач – лірик з чутливою душею, що особливо проявляється у цілих стосах його мандрівних зображень навколишніх ландшафтів. Відмінною рисою цих коротких мистецьких малюнків  теж є динамічна дія; привертає увагу й багатство місцевої фауни. Як на мене, вони потребують окремого літературного дослідження, а можливо, й окремого видання.

Скажемо окремо, що в людському, звіриному й пташиному (який же він багатий!) світі Петра Шевчука повсякчасною є Богоприсутність – над полями, сіножатями, лісками й потоками. Звертає на себе увагу ряснота релігійної атрибутики й символіки в його творах: хрести, фігури, каплички, куполи храмів, поклін, молитва, проща і т. п. Щонеділі прошкує помалу до церкви старий селянин Гриньо, колишній остарбайтер, у найдорожчій для нього реліквії – давній вишитій сорочці ("Вишиванка"). Йде защораз у святу неділеньку, а деколи й в будень завертає помолитися до міського храму літній Мирось ("До хреста"). Кожного року у Страсний тиждень увінчує Семен (чи не є його прототипом сам автор?) три намолені польові хрести ("Віночок на хресті у полі"). І безумовно таки автор примандровує у Світлий понеділок до сакрального для нього місця – ліска між Пійлом і Сівкою-Калуською, де відкривається йому вікно до неба ("А між селами – сонце, безодня неба й молитва"). І не один такий "райський куточок" (за висловом самого Петра Шевчука), не одну "дорогу до раю" відкрив він у своїх піших подорожах лиш йому відомими стежками від Калуша до родинного подвір’я у Голині. Та й не одну цікаву людину подибав у тих своїх життєвих блуканнях-мандрах.

Особливу прихильність відчуває письменник до музик і подає читачеві їх яскраві зображення: цимбалістів, баяністів й акордеоністів, трубачів ще й кларнетиста. В його творчій палітрі не знайдемо розмаїття психологічно цілісних образів, вони радше ескізні, проте не позбавлені романтичного забарвлення. Автор все-таки більше тяжіє до екранування гумористичних ситуацій та епізодів, аніж до вияву глибинних людських поривань. Та якщо вже пережита подія зачепила його "за живе", з’являються на письмі справді неординарні постаті, як-от по-дитинному щира у своїй вірі в людське милосердя сімдесятирічна Маруська з однойменної бувальщини. Чи баба Настя з її незміримою любов’ю до домашньої звірини ("Врятований скарб"). Або ж блага й стражденна у своєму постійному чеканні повернення додому прийомного сина Яся селянка Гапка ("В саду у баби Гапки").

Безперечною літературною вершиною Петра Шевчука є його оповідь-бувальщина "Пане, знайдіть мені бабу" про гірку-безталанну долю колишнього солдата афганської війни, орденоносця. Як бракує нині в українському письменстві подібних правдивих творів про проблеми сучасності! Творчим здобутком нашого краянина треба вважати й нарис "Раз Параска, два Параска – рідна ненька і нанашка" та увиразнені дитячі споминки "Поклін віддаю", "Кривенька яблуня", "Я – маленький пастушок" та деякі інші.

Петро Шевчук – це той тип інтелігента, що зростав й виховувався в сприятливому селянському середовищі й навіки засвоїв його одвічні духовні цінності. Водночас це тип інтелігента, що мав безпосередню дотичність до робітничого життя, оскільки його молодість минула в праці на шахтах Донбасу та в місцевому руднику "Голинь". Постійне перебування у народній стихії, фактично органічне злиття з народом рідного краю і в подальшій журналістській долі виробили в ньому живу спостережливість, миттєве реагування на життєві буруни (але не на цунамі) з їх круговертями у вигляді життєвих оказій та казусів.

Якщо провести паралелі із творами західноукраїнської класики, то проза нашого краянина більш наближена до оповідань і новел Леся Мартовича з його легким гумором й дотепністю та творів Марка Черемшини (Івана Семанюка) з ліричним замилуванням світом і деколи несподіваним поворотом сюжету.

До того ж автор має здібність як до пейзажного ("Вкрите ряскою плесо річки раптом човниками перетинають дві дикі качки[...]. І зникають у віттях зеленої із кутасами цвіту верби[...]" ), так і портретного зображення ("Ніс його вже навіть не червонів, а ставав фіолетово-чорнильним. Він всміхався двома жовтими зубами, щурив очі[...]") та є неабияким майстром художньої деталі ("[...]зозулясту, з червоним, як плід свербивусу, гребенем"; "Ліхтар вийняв з темряви гарно змайстровану капличку[...]").

...Злітають лебедями догори білорукавні малі рученьки пекарки весільних калачів, котра, змовивши сорок разів "Отче наш", замішує з Божим благословенням тісто. Коромисло веселки звисло над куполами церкви, що зблиснули від сонця золотом. Гудуть бджоли, залітаючи одна по одній на сусідову лоджію, де влаштовано для них вулики, і де запилюють кактуси, яких є кілька тисяч! І все те помічає цей чоловік, який, дочекавшись дорослих онуків, зберіг дитячу безпосередність і здатність дивуватися з таємниць нашого земного існування.

Твори Петра Шевчука життєствердні  й позначені гуманізмом, доброзичливістю до всякої живої істоти. І навіть, коли буває йому непередавано прикро (нищення культових знаків, спилювання реліктових дерев, мисливські промисли і злі умисли, як-от із навмисним мором голубів на горищі адмінбудівлі), він, як свідок подій, ремствує, картає…

Думаю, той. хто уважно вчитався в тексти книжок Петра Шевчука, зауважив у них також неоціненний пізнавальний краєзнавчий та й навіть місцевий історичний матеріал. Та найважніше, що поданий він емоційно, в зачудуванні від приємних несподіванок у цьому такому манливому й мінливому навколишньому світі.

Ольга ІВАСІВ.

2198 коментарiв

Читайте також

Реєстрація
Зареєструватись

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: