Нафтохiмiк. Сайт газети "Нафтохiмiк-Калуш"
Соборна, 15 33333 Калуш
+380975555555 naftohimik@com.ua Пн.-Сб. 09:00- 18:00, Нд.- вихiдний
Увiйти

Ірина Павлів: «Єдиний спосіб робити велику справу – робити те, що любиш»

14 жовтня, 10:31
Переглядів: 6925

Ірина Павлів – вчитель української мови і літератури Тужилівського НВК, яка цього року стала лауреатом найпрестижнішої педагогічної нагороди в Калуському районі – премії ім. Костянтини Малицької. Її учні – переможці олімпіад, міжнародних мовно-літературних конкурсів. Вихованці фольклорного гуртка Войнилівського центру дитячої та юнацької творчості, наукове керівництво яким здійснює Ірина Василівна, є переможцями ІІ етапу конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук у секції «Фольклористика» та Міжнародного конкурсу з українознавства.

Сама Ірина Павлів – переможець обласного туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2012». Минулого року за свої досягнення педагог отримала державну нагороду – відзнаку Президента – ювілейну медаль «25 років незалежності України». Сьогодні редакція «НК» знайомить ближче читачів із цим непересічним педагогом нашого краю. 

– Ірино Василівно, очевидно, Ви маєте особливі методи роботи, завдяки яким і вдається досягати таких успіхів. Можете поділитися ними? 
– Якихось особливих секретів немає. Намагаюся викликати в учнів цікавість, спонукати до активності, аби теоретичні знання переходили в практичні вміння й навички і на уроках, і в позаурочний час. Скажімо, на уроках мови мої учні не тільки засвоюють орфоепічні, орфографічні і граматичні норми української літературної мови, а й розвивають логічне мислення, образну уяву, культуру мовлення. Для занять цілеспрямовано добираю текстовий матеріал, що відображає загальнолюдські цінності – любов до людини, доброту, милосердя, чесність, працьовитість, бережливе ставлення до природи.
На уроках української літератури стараюся створити навчально-пізнавальну атмосферу, застосовую сучасні технології. Це сприяє повноцінному осмисленню художніх творів, будить творчу думку, розвиває уяву та стимулює інтерес до глибших знань.

– Стати вчителем – це був Ваш свідомий вибір чи випадковість, і чому обрали саме українську філологію?
– Мені здається, що професія вчителя – найгуманніша професія в світі. Вчитель несе людям не тільки знання, а доброту й правду. 
Література завжди була для мене особливим мистецтвом слова. Знання, які передаються з допомогою читання літератури, дають нам можливість для особистісного, естетичного, морального зростання. Ми оцінюємо якість власних думок, порівнюємо свою позицію з позицією автора, подумки дискутуємо з ним, тобто розвиваємося. 
Окрім того, ще будучи ученицею, постійно брала участь у районних, обласних олімпіадах з української мови і літератури і часто перемагала. Думаю, що це й уплинуло на вибір майбутнього фаху.

– Ніколи не шкодували про вибір цієї професії? 
– У відомого українського політика, державного діяча, публіциста Вʼячеслава Чорновола є такі слова: «Якби довелося починати все спочатку та вибирати, я б обрав життя, яке прожив». Перефразую так: «Якби довелося почати життя спочатку й постати перед вибором професії, я б обрала професію вчителя».
 

– Усі діти такі різні. Ви завжди знаходите із ними спільну мову? 
– Вчитель має бути для учнів другом і порадником, цікавитися їхніми інтересами й проблемами. Тож я можу розпочати урок не з перевірки домашнього завдання, а із запитання про останній популярний фільм чи бестселер, останню резонансну новину чи нову пісню відомої групи. 5-7 хвилин уроку обговорюємо з дітьми ті проблеми, які їх цікавлять, адже наше завдання полягає не лише в тому, щоб вичитати дітям тему уроку. Головне завдання кожного вчителя – виховувати учнів свідомими людьми, які вміють мислити і поважати один одного.

– На Вашу думку, дітям, навчаючись у сільській школі, важче досягти освітніх успіхів? 
– Успіх – це наполеглива, натхненна праця учнів і кропітка праця вчителів, і досягти успіхів та високих результатів можна лише спільними зусиллями. Ну й, звичайно, треба вірити в себе. Цілеспрямовані діти завжди втілюють у життя свої мрії незалежно від того, в якій школі вони навчаються. Повірте моєму особистому досвіду. У цьому контексті на думку спливають слова Президента США Авраама Лінкольна: «Якщо хочеш досягти успіху, ти повинен вірити в себе навіть тоді, коли в тебе вже ніхто не вірить».

– Як мотивуєте своїх учнів на перемоги?
– Мотивація не тільки сприяє розвитку інтелекту, але є рушійною силою удосконалення особистості в цілому, тому мотиви навчання не повинні бути пасивними і споглядальними. Скажімо, проведення уроків у нестандартній формі. Подібних уроків у моїй практиці було чимало: урок-композиція, урок-гендерне дослідження, урок-інсталяція, урок- пошук істини, урок-літературний диліжанс, урок-віртуальний музей письменника, урок-щоденник душі поета, урок-панорама, лекція-дослідження та ін. З української мови дуже люблю практикувати уроки, лексичний матеріал яких підпорядкований певній темі. Наприклад, «Україно, ти моя молитва…», «Коли сакура зацвіте», «Бринить кришталь…» тощо.

– Ваш педагогічний стаж налічує більше 20 років. Як за цей час змінювалися учні, з яким поколінням легше працювати?
– За останні роки учні справді дуже змінилися. У сучасних дітях мені подобається їхня мобільність, активність, допитливість, прагматичність, уміння швидко освоювати нові інформаційні технології, користуватися ними, викликає посмішку їхня самовпевненість. З ними працювати важче, проте цікавіше.

– Чого Ви насамперед прагнете навчити своїх учнів?
– Намагаюся підготувати в школі дитину не як носія професійних рис та компетентностей, а як людину. Нехай вона менше орієнтуватиметься в тонкощах поетики, помилятиметься у визначенні літературного процесу чи напряму, але навчиться розпізнавати добро і зло, як треба і як не треба чинити, щоб завжди залишатися людиною серед людей.

– Зараз освітня галузь переживає період реформування. На Ваш погляд, із яких змін варто починати, зокрема, в сільській школі? 
– Сільську школу слід оновити найперше матеріально, інвестувати в неї можливості держави і громадянського суспільства. Такого ж інвестування потребує вчитель: без відповідного інтелектуальному вкладу, який вносить учитель у розвиток суспільства, заробітної плати, модернізація може здійснюватися лише на папері.

– Якою Ви бачите школу майбутнього, через 10 років, приміром?
Школа майбутнього – це школа, в якій освітній процес підпорядкований вихованню (становленню) національних та загальнолюдських цінностей – любові й поваги до батьків і Батьківщини, готовності до захисту їх від будь-якого ворога, поваги до народів і культур світу, здатності жити й творити у площині гідності, справедливості, демократії і свободи. Це школа, яка плекає національну ідентичність, виховує українську людину як громадянина Європи і світу, здатну до життєдіяльності у взаємодії народів і культур, з повагою до прав людини, її вільного вибору, толерантності.

– Робота педагога вважається однією з найважчих. Тож якими особистими якостями, на Вашу думку повинна володіти людина, аби стати вчителем?
– У сучасній Україні стати вчителем може тільки той, хто відчуває покликання до цього, впевнений у своєму прагненні та своєму виборі. Стати вчителем – це на все життя. Не можна сказати, що, вибираючи професію вчителя, людина опиняється у безвихідному становищі. Вибір завжди є, до того ж усвідомлений. Можна покинути школу, змінити фах. Але залишаться ті, хто справді любить свою роботу й живе нею. Справжній учитель вважає своїм найпершим обовʼязком виховати дитину освіченою, культурною, цілеспрямованою, творчою особистістю. Він, не думає, що його праця приречена на невдячність із боку суспільства, учнів і батьків, він працює над тим, щоб із часом країна отримала вдячне покоління.

– Над чим зараз працюєте? Які найближчі плани?
– Зараз закінчую роботу над посібником «Уроки української літератури для 9 класу». Це книжка для вчителя, яка допоможе ефективно викладати літературу, бо види робіт, дидактичні прийоми і методи, що їх у ній пропоную, спрямовані на реалізацію особистісно зорієнтованого, компетентнісного навчання. 
Наразі планів не будую, позаяк праця над посібником потребує багато сил і часу. Але нарікати не доводиться, бо єдиний спосіб відчути справжнє задоволення – займатися тим, що вважаєш великою справою. Єдиний спосіб робити велику справу – робити те, що любиш. А я люблю свою роботу.

Розмову вела Уляна ФІРИЧ. 







 

3164 коментарiв