Нафтохiмiк. Сайт газети "Нафтохiмiк-Калуш"
Соборна, 15 33333 Калуш
+380975555555 naftohimik@com.ua Пн.-Сб. 09:00- 18:00, Нд.- вихiдний
Увiйти

У ПОЛОНІ ЧАСУ Й ОБСТАВИН

25 січня, 12:20
Переглядів: 313

Є речі – не дано нам їх змінити…

В.Ганущак

Ми не спроможні змінити чи зупинити плин часу, в якому є невідворотна мить відходу людини у позамежжя людського життя, у світ вічного спокою… Ми безсилі перед невблаганністю обставин. Ми мали нещастя народитися в період тотального контролю (в особі всім відомих органів) над особистістю, особливо ж над творчими людьми.

Ці фактори вплинули на долю знаного в Україні поета, перекладача, літературного критика, журналіста, просвітянина, депутата обласної ради першого демократичного скликання, справжнього патріота, людини енциклопедичних знань в галузі літератури, історії, мови, культури і просто доброї та щирої людини – Василя Ганущака.

25 січня 2019 року він міг би святкувати своє 70-річчя від дня народження. Міг би… Як багато Василь міг би ще зробити, якби жив. І як багато він не зробив, поки жив. Не зреалізував свого творчого потенціалу через обставини, через втрату віри у справедливість, через розчарування і душевний неспокій.

Працюючи з архівом Василя Ганущака, знаходжу листи з видавництв, у яких йдеться про відмову надрукувати той чи інший твір. Чому? Відповідь з’являється, коли читаю повідомлення з вимогою з’явитися у КДБ, датоване 1983 роком. Хочу нагадати, що Василя було відраховано з Львівського університету 1973 року за політичні погляди. Але аж до здобуття Україною незалежності він перебував під пильним оком цензорів з КДБ. Тому таким тяжким, наприклад, був шлях до появи першої поетичної збірки «Відрух», яку, до слова, Ганущак назвав «Яблуко дня». Видавництва були категорично проти такої «буржуазної» назви. Попри в основному позитивну рецензію Миколи Рябчука на збірку, попри схвалення рецензентів з Московського літературного інституту («Яблуко дня» – дипломна робота В. Ганущака), надходили відмови, негативні редакційні висновки, дуже часто з майже нищівною критикою (можливо, це лише моє особисте сприйняття). У всій цій веремії добрим ангелом була Неоніла Стефурак, яка всіляко підтримувала Василя, вимагала не гаяти часу, спонукала до праці над збіркою, за що він був безмежно вдячний.

Так, час і обставини визначають людські долі. Проте ні час, ні обставини не здатні знищити пам’ять. Я переконана, що Василя пам’ятають рідні, друзі, сусіди. Завдяки їхнім дописам, з’явилася книга спогадів «Причали мої за обрієм…», приурочена річниці його смерті. Наприкінці 2017 року вийшла збірка літературно-критичних статей «Жбан запашного напою», підготовлена мною і впорядкована Євгеном Бараном.

Ще за життя В. Ганущака з’явилася його поетична збірка «На бурунах часу». Як на мене, дуже символічна назва, бо життя поета було стрімким і бурхливим, наче гірська ріка з підводними течіями і бурунами, які не дозволили Василеві розкритися вповні. Мало кому відомо, що він переклав з білоруської мови більше десяти оповідань Змітрока Бядулі та його ж казку-повість «Срібна табакерка», яку свого часу намагався видати, але одержав у черговий раз відмову з видавництва.

Василь Ганущак переклав також комедію білоруського письменника Кіндрата Крапіви «Брама безсмертя», оповідання Алени Васілєвіч «Антонівки». Переклад свого оповідання позитивно оцінила сама авторка у листі від 31 травня 1976 року:

«Дорогий Василь! Я вдячна Вам за переклад. На мою думку, він докладний у ліпшому сенсі цього слова».

Далі А. Васілєвіч тлумачить два слова, значення яких Василь не зовсім точно переклав. Через нерозбірливий почерк не можу навести листа цілком, зате пропоную уривок із листа сина Алени Васілєвіч Володимира, з яким Ганущак познайомився ще в студентські роки на науковій конференції у Львівському університеті й дружба з яким вимірюється десятками років.

Ми їздили в гості до Васілєвічів у Мінськ, Володя відвідував нас в Україні.

Декілька Василевих скоромовок Володимир переклав на білоруську мову, і вони були надруковані в дитячому журналі «Вяселка».

Отже, у згадуваному вище листі Володимира Васілєвіча читаємо:

«Добрий день, Васіль (зберігаю білоруську форму імені)! Пробач, що затримав переклад. Останнім часом стільки різних клопотів, що заледве встигаю впоратися. Мама вельми прихильно поставилася до твого перекладу, і всі її зауваження викладені у власному листі. Передбачаю, що тобі тяжко буде розібрати її почерк – це вдається дуже небагатьом. Але наші почерки доволі подібні, може, ти і розбереш…

Велика тобі подяка за словник. Я вже навіть встиг ним покористуватися. І, звичайно, не раз ще розкрию його. Дякую!

Антонича вже віддав Ніні (йдеться про Ніну Мацяш). А через 2-3 дні я їду у фольклорну експедицію. 16 днів будемо збирати скарби на Гроденщині. Заправлений магнітофон, нарихтовані касети. В дорогу!

Привітання Валі, Зорянці. Щасливо зустріти літо. Пиши.

31/5 – 76 р. Володя.»

З архівного епістолярію найбільше листів саме від Володимира Васілєвіча, у яких йшлося про культурне та літературне життя Білорусі. А Василь Ганущак відповідно висвітлював події в Україні. Пропоную уривок із листа Василя, де, до речі, мовиться про згадуване оповідання «Антонівки» А. Васілєвіч.

«Володю, дуже вдячний тобі за Бядулю і за мамині книжки, які я прочитав із задоволенням. Сумовито-світла повість «Расці, Танька…» нагадала мені багато із мого власного раннього дитинства, що також минуло на селі, і полишила якесь тільки своє враження, котре, здається мені, можна найвлучніше передати словами нашого Олександра Олеся «з журбою радість обнялась…».

Ти писав, що це лиш частина з тетралогії, і я сподіваюся прочитати цілий твір. З великою цікавістю прочитав я також і оповідання, особливо «Антонівки», читаючи яке, дивуєшся з його правдивості, відвертості, намагаєшся вникнути в описувану драму, що вже відбулася, котру не повернеш, нічого в ній не зміниш, але котра так нещадно відверто показала ту незбагненну сутність людської душі, яку щоразу намагаєшся відгадати і яка щоразу вміє повертатися все новими й новими своїми гранями до обсерватора. І знаєш, я чомусь переконаний, що якби той оповідач з «Антонівок», який так щиро шкодує за втраченим, раптом повернув собі все, що мав, все у нього знову почалося б заново. Може б, тільки змінило форму, але не змінило суті. Адже ця людина не позбавлена добрих людських якостей. Це виразно підкреслюється не одною деталлю в оповіданні. І, певно, якась сила мусила будити в ньому «тихого звіра» – риси, які споріднюють його із Франковим Стальським з роману «Перехресні стежки», котрий уособлює в собі цього звіра в дистильованому вигляді. Не знаю, оповідання прочитане вже давно і, можливо, я неправильно його трактую, викривлено, а може, й взагалі зрозумів його не так. А проте незаперечним є те, що воно вражає, врізається в пам’ять, а це, по-моєму, критерій для оцінки немаловажний.

Зрештою, про мамині оповідання можна говорити багато. Зараз скажу лише, що мені хотілося б окремі з них перекласти. І я взявся б до цієї роботи (звичайно, маючи згоду автора) не вагаючись, якби тільки знав, що зможу їх видати чи видрукувати (на останнє сподівань більше). І почну з «Антонівок». Щоправда, для перекладу мені зараз дуже бракує білоруського словника. У мене був великий «Білорусько-рос. словник», але разом з багатьма іншими книжками він десь безслідно пропав у Львові в той час, коли мені довелося покидати це місто. Виїжджаючи, я не встиг повідвозити всі свої речі до знайомих, і вони залишились в кімнаті робітничого гуртожитку, де я жив. Потім, під час ремонту, вони пропали.

Володю, може ти дістанеш для мене гарний словник? Я постараюся чим-небудь віддячитися або вишлю гроші. До речі, як ваш тлумачний академ. словник? Уже виходить?

«ЛіМ» до мене надходить регулярно, і, ти мав рацію, він нічим не кращий від «Літературної України». Але все-таки я задоволений і з того. Оскільки мої знання про білор. л-ру та культуру взагалі досить скромні, то я й у ньому знаходжу для себе дещо цікаве.

Тепер перейду до наших новин. Нарешті відкрилася передплата на Івана Франка. Передплата проходить чотирма серіями: Художні твори (т.1-25); Л-ра і мистецтво (т.26-42); Наукові праці (т.43-47); Листи (т.48-50).

Це, звичайно, відрадна новина. Адже Франко для нас – це не тільки великий поет, прозаїк і драматург, це ціла енциклопедія. І хоч це видання буде далеко не повним (повне мусило б складати щонайменше 100 великих томів – в університеті вчені називали цифру 150-300!), але порівняно з тим, що ми мали (20-томник + 3 томи літературної спадщини та окремі незначні публікації), воно повинно ознайомити читача з багатьма новими для нього творами та працями. До того ж це, мабуть, перше таке велике за обсягом видання на Радянській Україні. Інтерес до видання значний, що й зрозуміло. Заплановано його здійснити протягом 1976-84 років.

З періодичних видань і досі найцікавішим та найпопулярнішим залишається, на жаль, «Всесвіт». Щоб зберегти свій авторитет (та й тираж, певно) «Вітчизна» – найголовніший наш письменницький часопис – вдалася по допомогу до Байрона та Андре Моруа і публікування роману «Байрон» названого француза безбожно розтягує. Розпочала ще у 8 номері минулого року і по 20-30 сторінок друкує (не в кожному номері) ще й досі, і не знати, коли закінчить.

Отакі справи, Володю… До речі, якщо тебе щось зацікавило б з перерахованого, напиши. Ти просив розповісти докладніше про поезію В. Симоненка та Л. Костенко. Але цю розмову ми відкладемо на пізніше. Зараз можу лише сказати, що Симоненко ні 1973, ні 74-75 рр. не виходив.

Володю, пиши, як живеш, що в тебе нового, як твої успіхи.

Вітаю дружину і малого Павлика!

18.02.76 Василь».

Наведені уривки з листів свідчать про широке коло зацікавлень Василя Ганущака, про високі інтелектуальні можливості, про аналітичний розум. Мене завжди вражала його здатність глибоко розуміти художні твори і давати їм вичерпну літературно-критичну оцінку.

Особливо чутливим Василь був до поезії. Заслуговує уваги не тільки те, як він професійно аналізував поетичні тексти, а й те, наскільки майстерно їх декламував. Це треба було чути!.. Не дивно, що левову частку Василевих перекладів складають саме поезії, переважно білоруських і польських авторів.

Поціновувачі творчості Василя пам’ятають його переклад з білоруської поеми Ніни Мацяш «Олекса Довбуш». Обидвох поетів єднала не тільки творча співпраця, а й теплі приятельські стосунки, хоч листувалися рідко. Частіше посилали одне одному книги. В одному з листів Н. Мацяш дякує Василеві за збірку поезій Ліни Костенко і зазначає: «Поезія Ліни Костенко вельми зворушлива: чи вдасться перестворити її по-білоруськи?.. Не можу нічого обіцяти, однак, мусить, надійде така хвилина, коли ці вірші не відпустять, поки не зроблю хоч добірку».

Ніна Мацяш зробила більше, ніж добірку: вона переклала роман у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко. Книга з автографом авторки є в нашій домашній книгозбірні поряд із декількома іншими її збірками. Ніна Мацяш померла на 65 році життя (2008 р.), Василь залишив цей світ у 64 роки. Ось такі паралелі в долях двох талановитих поетів, переклади творів яких сприяли популяризації рідної для кожного з них літератури: української та білоруської. Ганущак мав особливий сентимент і респект до Білорусі, до її літературно-мистецького життя і, звичайно ж, до своїх сябрів.

Валентина ГАНУЩАК (КОРНІЙЧУК).

P.S. В останньому номері газети «Нафтохімік-Калуш» цей матеріал був опублікований за підписом заслуженого вчителя України Оксани Тебешевської, яка нам його надіслала. Від редакції видання просимо вибачення у шанованої нами Оксани Степанівни та дружини Василя Ганущака – Валентини за допущену прикру помилку.

Водночас друкуємо добірку перекладів Василя Ганущака, яку теж підготувала його дружина.

«25 січня 2019 року Василеві виповнюється 70 років від дня народження. Мені захотілося віддати шану моєму чоловікові, відкривши цікаву, на мій погляд, білоруську сторінку в його житті та творчості. Добірку перекладів розпочинаю з поезії шанованої Василем Ніни Мацяш», – написала Валентина Ганущак (Корнійчук).

Ніна Мацяш

Зустрінемось, хоч нас уже й не буде,

Не буде ні мене, ані тебе.

Нащадки, незнайомі зовсім люди,

Здійснять таке немислиме тепер.

І той, хто допоможе нам зустрітись –

Серед своєї лютої зими

Неждано словом нашим відігрітий –

Не буде навіть знати він, що ми

Неголосної пісні світлим плесом,

Її на біль чутливими крильми

Незримо у чужій душі воскресли.

…А тут з тобою розминулись ми.

           ***

РІКА

– Твоя пісня про що, вода? –

І по хвилях-рядках читаю:

«Що минулося, не шкода,

Що минуло, благословляю.

Втрати, біль навіть в негучній

Світлій ноті моїй відзначу.

А за тим, що зазнати мені

Не судилося –

                     плачу, плачу…»

           ***

Я ВАС ЛЮБЛЮ

На ваше «ти» сказать вам «ти» не смію,

І коли погляд поглядом зловлю,

Як пташеня сполохане німію.

Я не кохаю вас. Я вас люблю.

 

Ніколи світла вашого не втрачу.

І щирих слів ніколи не згублю.

…Журба, мов тінь, в зіницях теплих ваших…

 не кохаю вас. Я вас люблю.

           ***

Чого мовчу, питаєш ти.

Порушити

Боюся цю можливість чимось –

Послухати,

Що за очима,

За небом погляду твого.

 

Бо мовлю слово – не почую,

Що

Птаха щастя нам віщує.

           ***

ВДЯЧНІСТЬ

Вітаю вас, мої турботи, клопоти,

Що над душею віддано стояли!

Крилята ваші невгамовним лопотом

Мені в безвихідь впасти не давали.

 

Вітаю вас в цю пору розпросторену,

Тепер їй господиня, не слуга я.

Так легко дихати, і даль така безкрая,

Мов на гірську вершину вийшла зворами.

           ***

Не снись. Навіщо снишся ти мені?

Ми все в стосунках наших з’ясували.

Умову нашу тямлю я і в сні.

Не снись мені.

 

А зустрічей не уникай. Не бійсь,

Тебе своєю ласкою не скривджу,

Рук не метну на шалі пліч тобі.

Приходь, не бійсь.

 

Навпроти сядьмо. Ти всміхнись мені.

А я тобі – несилувано, вільно.

Умову нашу тямлю я і в сні…

Не снись мені.

           ***

БЕРЕЗЕНЬ

Відлига. Вітер злизує сніги.

Гучним оркестром струнним краплі дзвонять.

В снігах дрімають все ще лиш луги,

Їх скоро теж весняний збудить гомін.

 

А поле – чорне вже. Чи не тому

Воно найперше визволяє груди

Від згуби крижаної, що йому

Тепло своїх долонь дарують люди?

 

Ніл Гілєвіч

«Піднесися над бідою й болем,

Коли ти не кволий чоловік…»

Я не витязь, я буваю й кволим,

Сльози часом блиснуть з-під повік.

 

Над бідою власною, над згубою

Піднесусь я… Але не дай Біг,

Щоб над болем Батьківщини любої

Піднестись я коли-небудь міг.

           ***

У тім селі, де я не був ніколи,

І навіть де шукать його не знаю,

Є хата в яблунях, поріг якої

Я тільки в сні не раз переступаю.

 

І знову й знов там, ледь стемніє в полі,

Ходжу, мов привід, з вечора до рана,

Та заповітну все шукаю браму

У тім селі, де я не був ніколи.

           ***

ПРИВІТАЛЬНЕ

(Прочитавши вірші 18-літніх)

Співайте, молоді поети!

Гартуйте в бурях почуття.

Непогамовний біль планети,

Непереможний крик життя.

 

Можливо, вам якраз удасться

Здійснити предків заповіт,

На крилах пісні так підняться,

Щоб чув і бачив цілий світ!

 

Назло пророкам самозваним,

Що глухо каркають у млі,

Співайте співом ще не знаним,

Словами рідної землі.

 

Співайте, кожен розуміє:

Допоки пісня є своя,

Земля батьків не оніміє,

Вітчизна матиме ім’я.

           ***

Диво сталось – як я міг

Так заспати: випав сніг

Рано-рано.

 

І лежить він на дворах,

На парканах, на дровах

Чистий-чистий.

 

Гостям скатертину в нас

Стелять отаку якраз

Білу-білу.

 

Зчарував селян той сніг.

Хоч би слово, крик чи сміх.

Тихо-тихо.

 

В тиші мовчки я стою,

Легкість на душі таю

Світлу-світлу.

 

Кастусь Ілющиць

ПОЛІЩУКИ

Крізь багна – тихі царства комарині,

Крізь малярійний мох,

Крізь ліс глухий

З таємною надією у нині

Вдивлялися колись поліщуки.

 

Мій пращур все життя у щастя вірив.

Плечистий, дужий,

Як удовин син, -

Тоді, як на панів гострив сокиру,

Тоді, як трави у лугах косив.

 

І признаюся з гордістю я людям,

Що я із місць поліських,

Поліщук.

Там шахраїв і ледарів не люблять,

Там пізнають своїх

По моці рук.

 

І от тепер

Крізь ліс копрів і вишок

Вони ідуть до сонця, земляки.

Цей край боліт

Від гір високих вище

Підносять на руках поліщуки!

           ***

БАЖАЄМО  ЩАСТЯ

А ми

Усім бажаєм щастя.

Світ знає

Силу наших слів.

Тепер не тільки

Двері навстіж ,

А навстіж –

Серце для ся брів.

 

Не кволі, ні,

І не лякливі й ниці

З душею без замків живуть.

Птахи, –

Погляньте, –

У бійницях,

Як у шпаківнях,

Гнізда в’ють…

 

Сяржук Сокалав-Воюш

Казка нова? Мидавно її знаємо:

З блиском очей, що далекий від норми,

Ходить понурим спаплюженим краєм

Чорний палій у пожежника формі.

 

Слуги довкола облесні, улесливі,

Пальцями ледь що костюм не розгладжують,

Варта безжалісна – варто лиш плеснути –

Знищать усіх, хто не вкляк ще, хто зраджує.

 

Гнуться і вклякли вже… Тішся і радуйся:

Вбивши народ свій, скачи над могилами.

Ось тільки зрада… Та нині ця зрада вся

В рот зазира тобі вічками милими.

 

Завтра хіба що… Але чи задніє вже

Ранок над краєм, пітьмою поглинутим?

Вогничок кволий в упертості тліє ще,

Щоб на розпутті померлих не кинути.

 

Тупо сокира на світ цей поглипує,

Ломляться вила в долонях моторних,

Коси ржавіють… Країною ж нипає

Чорний палій у пожежника формі…

                                                

Леанід Галубовіч

ДРАМА

Велетні, три синове,

Виросли непомітно.

До жилок, як лист ясеновий,

Висохла мати влітку.

 

Що лиш могла, синочкам

Все віддала до скону.

В світлі липневої ночі

Глянула на ікону.

 

Глянула б і на дітки,

Але ж нема їх дома.

Навіть про себе звістки

Не подавали довго.

 

Так визрівають драми.

Так виростають діти.

Всім сама телеграми

Вислала: «Вмерла. Їдьте».

 

Легко, як лист ясеновий,

Підніс би її рукою…

Велетні, три синове

Г нулися під труною.

          

Анатоль Вярцінскі

Дивлюся фільм.

           Там – Спартака розп’яли.

Вночі розп’яли,

           коли в Римі спали.

Повис Спартак,

           конає на хресті.

Внизу біля ніг його жінка терзається,

Божевільно очима у нього вдивляється.

«Спартак, Спартак…

           хоч словом озовись!»

І душу роздира ридання.

«Спартак, Спартак…»

           У залі плач, зітхання.

Я сам змахнув сльозину крадькома,

переживав, терзався з усіма…

Спартак, Спартак!

           Епох герої всіх!

Чи не така ж і ваша доля у фіналі?

Як дехто міцно спав,

           вас розпинали,

ви тихо на хресті своїм конали,

і побивалась жінка біля ніг.

 

Ригор Барадулін

ПОЛІТЛІРИКА

БІЛЯ ПАМ’ЯТНИКА ЛЕНІНУ

Ну що ти візьмеш із більшовика?

Ілліч – дороговказ для жебрака –

Указує на шлях до перемоги,

Його у світ простягнута рука

Гуманітарної благає допомоги.

      

КРИЙ БОЖЕ!

Знов постає із попелу

Птиця Фенікс

І співає,

Як півень на плоті.

Тільки б не відродився

Залізний Фелікс

Ані в думках,

Ні в бронзі,

Ні в плоті!

Тільки б не надійшов

З того світу телекс:

«Зустрічайте. Буду залізно

Фелікс».

 

ПОЛІТИЧНИЙ БУТЕРБРОД

Політика-

Такий собі бутерброд:

Масло – інтелігенція,

Хліб – народ.

Бутерброд

За законом підлості

Падає так:

Маслом – додолу

І майже ніколи –

Навспак.

 

Янка Сіпаков

Серед ночі прокинувся…

Хто там?

Непрошений ходить по хаті,

Шурхає листям опалим

Так, ніби цілий сквер

Над моїм оглушеним тишею вухом…

Хто там?

І що йому треба, приблуді,

Вночі у чужій квартирі?

Я чую, він пахне дощами

І обтрушується над моїм ліжком,

Як мокрий кіт…

«Гей, послухай,

Що тут і хто шукає, -

У мене ж нема що красти!»

«Не турбуйся,

Я – осінь,

Я – пізня осінь…

Мені необхідно забрати останні квітки,

Що стоять на столі у тебе».

           ***

Матері!

Білі, і жовті, і чорні!

Коли ваших синів

Вирвуть із ваших обіймів,

Зв’яжуть їм крила

І вкинуть,

Немов у колодязь,

У чорну безодню тюремних дверей

Якісь нові оскаженілі фашисти,

І, коли ви принесете ув’язненим передачу –

Букет тихих невинних квітів, -

То знайте:

Вас розстріляти можуть

За підбурювання до втечі.

Квіти за гратами пахнуть свободою!

Їх заборонено нести у тюрми.

Там це вже зброя –

Білі, і жовті, і чорні квіти.

 

ІМПРЕСІЯ

Аж сивіє –

           піниться так за кормою вода.

Човен рибальський летить під вітрищем.

Що вітрила нема на нім – не біда,

В море рибалку несе борода –

Сиве вітрило.

                     ***

Ви кажете,

           він помер?

Ні!

           Він просто стомився

І ліг в борозні горілиць,

Повернувся лицем до зірниць,

Аби неба напитись.

Переклав з білоруської Василь ГАНУЩАК.

0 коментарiв
Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу knkalush@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами та публікаціями у загальнодоступній групі «Нафтохімік-Калуш» на сторінці у Facebook.

Читайте також

Реєстрація
Зареєструватись

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: