Нафтохiмiк. Сайт газети "Нафтохiмiк-Калуш"
Соборна, 15 33333 Калуш
+380975555555 naftohimik@com.ua Пн.-Сб. 09:00- 18:00, Нд.- вихiдний
Увiйти

Ірина Червінська: «Калуш – промислове місто, тому люди тут більше схильні до техніцизму, прагматичного сприйняття світу»

06 жовтня, 14:35
Переглядів: 401

Калуш – місто промислове, але при цьому воно багате на творчих людей. Сьогодні «Нафтохімік-Калуш» познайомить читачів із однією з непересічних калушанок – молодою письменницею Іриною Червінською. 
 

Працює вона апаратником у цеху з виробництва хлорвінілу ТОВ «КАРПАТНАФТОХІМ», а у вільний час пише поезію й прозу. В її творчому доробку поетична збірка та фантастичний роман-трилер. Також Ірина є співавтором збірки «Нас. Троє» та автором численних статей, оповідань і новел. У 2015 році молода письменниця стала дипломантом міжнародного конкурсу «Гранослов» в номінації «Поезія». Але наша розмова розпочалася не з доробків і планів Ірини, а з її повсякденної праці. 
 

Ви працюєте на нафтохімічному підприємстві і при цьому є письменницею. Знаю також, що маєте філологічну і технічну освіти. Як вдається поєднувати ці, на перший погляд, непоєднувані речі?

– Дивно буде чути, але я літературу в школі ненавиділа, хоча читаю змалечку. Зате добре давалася хімія. Вона фактично була одним із моїх улюблених предметів. Можливо, завдяки вчительці Надії Михайлівні. Окрім того, мої батьки все життя пропрацювали на хімічному підприємстві. Тому питань із вибором професії практично не виникало – після школи я вступила до Калуського хіміко-технологічного технікум, звісно ж, на хімічну спеціальність.

З філологією познайомилась ближче вже значно пізніше. У 2008 почала дописувати в газету «Вечірній Івано-Франківськ» і вирішила, що мені потрібна ще хоча б філологічна освіта, бо захотіла стати журналістом. Але якось із журналістикою на постійній основі не склалося, тож уже 17 років працюю на «КАРПАТНАФТОХІМі».

Поєднувати літературу і роботу на підприємстві зовсім не складно. Можна сказати, що технологічне мислення інколи навіть допомагає у творчості, зокрема, бачити інші ракурси певних ситуацій.

Про що здебільшого пишете? Як можете охарактеризувати свій стиль?

– Я захоплююсь сюрреалізмом і намагаюсь працювати в цьому напрямку. Це в поезії. В прозі мені імпонує фантастика. Нещодавно завершила роботу над романом в цьому жанрі. Але водночас я не можу сказати, що цураюсь реалізму. Планую дописати психологічний текст про дівчинку, яка в дитинстві зазнала сексуального насильства від однолітків і про те, як це вплинуло на її подальше життя. Тому сюрреалізм і фантастика – це, звісно, потрібні та хороші речі, але я не хочу бути одноформатною письменницею. Прозу мені цікаво писати на різну тематику.

Що все-таки вам ближче: поезія чи проза?

– Як проза, так і поезія для мене це, передовсім, творчість. Різниця лише в темпах і особливостях писання. Хороший вірш можна написати за півгодини. Над прозовим твором ж потрібно працювати не один місяць, а то й рік.

Нещодавно побачив світ ваш перший роман «Світи й лабіринти», що хотіли сказати ним читачеві?

– Перш за все, хотілося до читача донести сам роман, а сенси кожен нехай шукає в ньому сам. Я хіба що можу сказати, що це роман про простого хлопця, який пережив кілька життєвих травм, котрі його зламали морально. Це історія фактично про безнадію, частково про становище звичайних робочих людей, які живуть у невеликому містечку. Але не тільки про це.

Головний герой роману працює на виробництві та живе в маленькому місті. У своїх творах описуєте конкретних людей і локації з реального життя чи все-таки це лише випадкові збіги?

– Не може бути так, щоб усе повністю було вигадане. Звісно, проблеми малого міста я відтворю звідти, де живу. Зрештою, у всіх малих містах подібні клопоти. Щодо персонажів, то в романі «Світи і лабіринти» головний герой – це збірний персонаж. У якісь мірі я списувала його риси із реальних людей, а дещо є вигаданим. Щодо конкретних сцен, то більшість – вигадки, але базуються вони на тому, що справді може трапитися в житті.

Як ділитеся своєю творчістю з читачами, адже не всі твори вдається видавати?

– Розвиток Інтернету зараз дає набагато більше можливостей щодо розповсюдження текстів, аніж, приміром, періодика. Тож переважно ділюся творчістю через соцмережі.

Востаннє я друкувалась в газетах майже десять років тому. Коли подавала свої тексти у приватні видання, то переважно наштовхувалася на відмову, адже такі газети рідко оформляють літературні сторінки. До редакції тижневика «Нафтохімік-Калуш» я не зверталась ніколи.

Колеги по роботі читають ваші твори?

– Серед моїх друзів у соцмережах є багато працівників «КАРПАТНАФТОХІМУ», тож вони також за бажанням мають змогу читати уривки моєї прози чи віршів.

Чи доводилось вам звертатися за підтримкою у виданні творів до керівницива підприємства, де працюєте?

– Не зверталася, бо не було такої необхідності. Я вважаю, що автора, якщо він справді вартісний, обов’язково помітить хороше видавництво і видасть його твори. Так було й у моєму випадку.

Ви керівник та засновниця літературної студії «Ка-Ма-Лі-Я», розкажіть детальніше про її діяльність.

– Наша студія функціонує в Калуші вже чотири роки. Її діяльність пов’язана винятково з літературою. Кожен, хто приходить до студії «КА-МА-ЛІ-я», може презентувати свою творчість, попросити поради, або просто послухати інших, вислухати свою думку. У нас немає якихось жорстких рамок щодо змісту творів, головне – грамотність написаного. Окрім того, студія в один час влаштовувала презентації письменників. В Калуській центральній бібліотеці ім. Т. Шевченка зі своїми книжками побували Степан Процюк, Володимир Єшкілєв, Василь Тулай, поети і письменники з клубу «Об’єднані словом», літературний критик Євген Баран та інші. Також ми нещодавно видали збірочку поетичних текстів «Томик 1» учасників нашої студії, а одна із наших поеток Наталя Паньків минулого року стала дипломантом регіонального конкурсу «Перший рукопис».

На вашу думку, Калуш – комфортне місце для проживання та праці творчих особистостей?

– Калуш – це, передусім, промислове місто. Люди тут більше схильні до техніцизму, до прагматичного сприйняття світу. Але з іншого боку, як письменниці, мені тут більш-менш комфортно. У Калуші не потрібно нікуди поспішати, як у великих містах. Я маю час і можливості подумати, багато писати. Великі міста забирають багато часу та енергії, тому я б не хотіла жити у мегаполісі. Я за темпераментом інтроверт, тому мені Калуш підходить за ритмом. Єдине, чого хотілось би, щоб у цьому місті більше відбувалось якихось цікавих і небуденних культурних подій. Цього й справді в нас бракує.

Дякую за розмову.

Записала Уляна ФІРИЧ.

0 коментарiв

Залишити коментар

Читайте також

Реєстрація
Зареєструватись

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: