Нафтохiмiк. Сайт газети "Нафтохiмiк-Калуш"
Соборна, 15 33333 Калуш
+380975555555 naftohimik@com.ua Пн.-Сб. 09:00- 18:00, Нд.- вихiдний
Увiйти

Мої калуські університети

12 лютого, 10:18
Переглядів: 66

Взятися за написання чергової публікації до нашої газети на цей раз спонукала не злободенна тема чи якась подія, а бажання поділитися з читачами власними думками та спогадами напередодні свого ювілею. Можливо, що калуському молодому читачу ці рядки не будуть цікавими, а ось люди старшого віку, надіюся, дочитають ці «спогади», як мовиться, до крапки.

Зі студентської лави – у крісло редактора

Гортаю пожовклу підшивку газети «Калуський хімік» тридцятирічної давності і в пам’яті виринають події кінця 80-х років минулого століття.

…Коли в 1987 році представники тоді ще В.О. «Хлорвініл» приїхали на факультет журналістики Львівського держуніверситету з метою запросити когось із його випускників на посаду редактора заводської газети, а декан факультету Йосип Цьох запропонував її  мені, я погодився відразу.

Причин цьому було кілька. Найголовніша полягала в тому, що з дружиною Лесею, яка навчалася на хімічному факультеті, ми побралися після третього курсу і  вже очікували свою первістку – дочку Іринку, а «купці» з калуського підприємства обіцяли відразу надати житло. А ще на прийняття такого рішення вплинуло те, що в Калуші вже кілька років проживала сестра Раїса із сім’єю, в якої я частенько гостював. Місто мені сподобалося. Вразило  зокрема те, що на вулицях було багато молоді. Адже підприємство «Хлорвініл» розвивалося. Саме в цей період завершувалося будівництво заводу з виробництва етилену і пропілену (ЕП-250). Цю будову тоді називали всесоюзною і до неї була тоді прикута увага і керівництва держави, і органів влади на місцях, і журналістів.

Довелося мені ще до офіційного призначення на посаду редактора побувати в окремих цехах хімічного гіганта Прикарпаття. Адже, навіть запевнивши мене, що після закінчення навчання на журфаці я стану редактором  газети «Калуський хімік», керівництво підприємства хотіло на практиці побачити, чого вартий молодий журналіст. Тож секретар парткому підприємства, а газета тоді була органом парткому, профкому та адміністрації, звернувся до тодішнього заступника редактора міськрайонної газети «Зоря Прикарпаття» Ярослава Олійника, який до цього очолював «Калуський хімік», аби він дав мені редакційне завдання. Пригадую, що темою моєї кореспонденції було кадрове питання на заводі хімічних засобів захисту рослин. Матеріал я вже готував у Львові, а в Калуш передавав його через водія рейсового автобуса. І він був опублікований, що остаточно розвіяло всі сумніви щодо мого призначення редактором.

З огляду на те, що відразу зі студенської лавки пересів у крісло редактора,  вражало. Але після ближчого знайомства з номерами газети, яка стала видаватися ще з 1964 року, тобто майже одночасно з введенням у дію перших цехів Калуського хіміко-металургійного комбінату, став розуміти, що одне посаду редактора отримати, а зовсім інше переконати всіх і найперше себе, що ти здатний щось поміняти і зробити видання читабельним та корисним людям.

А ще слід було довести засновникам, що вони не помилилися в своєму виборі. Газета тоді виходила двічі в тиждень на двох сторінках  формату А-3, тобто як «бойовий листок» в армійських буднях. Її тираж –  тисяча екзкмплярів поширювався у підрозділах підприємства. Допомагали редакційному колективу  «творити» газету так звані робкори (робітничі кореспонденти). Журналіст газети телефонував до них, брав інформацію про трудові досягнення того чи іншого підрозділу, опрацювував її та  готував до друку за підписом робкора. А ще в газеті обов’язковими були матеріали з останніх рішень засновників. Одним словом, на 70 відсотків номери газети були заповнені офіційними рішеннями, повідомленнями, які нічого не мали спільного з тематикою тих газет, які тоді видавалися на рівні Союзу, України і вже навіть місцевому.

Друковані видання тоді були надзвичайно популярними серед населення. Більше, ніж телебачення. Журнал «Огонек», газети  «Аргументы і факты», «Известия» (союзні), українські – «Молодь України», «Літературна Україна» й багато інших, в тому числі  й місцеві, вже стали поміщати публікації, які, як мовиться, перевертали пропаговані десятиліттями ідеї та істини з ніг на голову.

Тож мені молодому і повному амбіцій журналісту хотілося не відставати від нових віянь та починань, з’явилися плани… Але як їх реалізувати, коли в тебе три засновники, які кожен день хочуть бачити в своєму кабінеті редактора, якого зобов’язували друкувати «потрібну» інформацію?

Але тим не менше вже через два роки газета «Калуський хімік» стала  суттєво вирізнятися від тої, якою була. По-перше, змінився формат і вона стала видаватися спочатку на чотирьох сторінках, а з часом і восьми з програмою телепередач. І, найголовніше, її вже не роздавали по підрозділах, а вона стала як усі періодичні видання розповсюджуватися через поштові відділення.

Романенко розумів значимість дуркованого слова

А досягти цих перемін вдалося перш за все завдяки розумінню ситуації в державі та значенні друкованого слова з боку тодішнього генерального директора В.О. «Хлорвініл» Олега Романенка.

Саме з його ініціативи газета позбулася партійного впливу, як і все, до речі,  підприємство. Адже ще до того, як в Україні були офіційно ліквідовані комуністичні партійні організації, Романенко заборонив їх діяльність у колективах  «Хлорвінілу».

Говорячи про тодішнього керівника найбільшого калуського підприємства, де тоді працювало більше 17 тисяч мешканців Калуша та сіл  кількох навколишніх районів, варто відзначити його надзвичайну відданість інтересам трудового колективу та сміливість у прийнятті рішеннь. І це можна було спостерігати не лише по відношенню до керівництва місцевих органів влади чи держави, а, здавалось би, в ситуаціях, коли слід промовчати або навіть якось і підіграти.

Пригадуються з цього приводу збори трудового колективу підприємства, які зазвичай проходили в переповненому залі «Юності». Найцікавішими на цих зібраннях були відповіді на запитання, які адресувалися присутнім керівникам. Це був період демократичних реформувань у вже незалежній Україні, коли на підприємстві колективи цехів обирали начальників. З одного боку, ніби все демократично, а з іншого.. На цій хвилі стали з’являтися крикуни та демагоги, яким завжди була потрібна увага і вони задля цього всіх і все критикували.

І ось один із таких «демократів» прямо із місця в залі перервав виступ Олега Романенка. Зважаючи, що опонент був тоді серед лідерів демократичних сил Калущини, керівник підприємства міг би й не помітити цього випаду, але тільки не Романенко. Він твердо на весь зал папирував:

– «А ти, коли говорить генеральний директор і його слухають люди, не дзявкай…»

Що стосується ставлення Олега Романенка до газети, то це для нього був важливий підрозділ всього промислового комплексу. І це він завжди підкреслював перед своїми заступниками та головними спеціалістами, всім колективом.

Листопад 1993 року. Нарада в генерального директора з приводу урочистої закладки першого каменю у фундамент будівництва заводу з виробництва поліетилену. На церемонію запрошені перші керівники держави, області, урядовці, високі духовні особи, а також представники німецької фірми «Лінде» та Баварського банку. Всі вже втомлені від дуже ретельної підготовки до цієї справді історичної події. І тут несподівано для всіх Олег Романенко цікавиться в присутніх:

«А ви знаєте для кого ми так стараємося?» Всі спочатку здивувалися, а далі стали вгадувати, що це для керівництва держави, німецького  банку, який надав перший такий серйозний кредит (220 млн німецьких марок українському підприємству – Авт.). Але він продовжує:

«Ні, шановні, не для них, а в першу чергу для нього (показує на мене пальцем), бо як він напише, як організує працю журналістів з висвітлення цієї події, так люди її зрозуміють та запам’ятають…»

«Здоров’я бажаю усім, з ким працював і працюю!»

Розуміння праці журналіста, значимості газети, тираж якої невпинно зростав, з боку керівництва підприємства, це, звичайно, дуже добре, але не менше значення мав і кадровий потенціалу редакційного колективу.

І тут мені теж пощастило, бо газета вже мала свої традиції, була знаною на Прикарпатті. Попри те, що журналістам часто доводилося виконувати завдання, які далекі від творчості, в редакції в різні роки працювали такі особистості, як Степан Пушик, Богдан Бойко, Василь Ганущак, Василь Олійник, Галина Пухта, Анатолій Онишко, які стали відомими українськими літераторами. Саме завдяки їх зусиллям при редакції газети діяла літературна студія «Едельвейс».

Період становлення України як незалежної держави, а також ті політичні процеси, які відбувалися у місті, призвели й до кадрових змін у колективі нашої редакції. Зокрема, звільнилися з роботи і стали працювати у газетах "Зоря Прикарпаття" та "Дзвони Підгір’я" Ярослав Шандура та Ярослав Магаль, а невдовзі змінив професію журналіста на підприємницьку діяльність Ігор Камінський. І в цій ситуації, коли створювалися нові і видання, але водночас продовжували ще певний час виходити партійні, дуже непросто було віднайти журналістів для роботи в редакції. Першим зголосився допомогти оновленій газеті її колишній працівник, а в той час уже власкор "Прикарпатської правди", а пізніше «Галичини», Петро Шевчук. Невдовзі змінив свою роботу в школі на редакційну Дмитро Іванців. А прихід у "КН" кваліфікованих журналістів Олександра Зуба та Василя Ткачука дозволив колективу газети розширити та урізноманітнити свою творчу тематику.

Справжнім випробуванням для мене та колективу редакції вже тижневика «Оріана» був період 1997-1999 років. Керівництво компанії «Шелтон», яке згідно з рішенням уряду взяло підприємство в управління, не хотіло розкривати карти  щодо своїх планів та майбутнього підприємства, а бажало лише тимчасової економічної вигоди. Щодо газети, то на її сторінках хотіли бачити тільки позитив, якого не було. Зрештою, це призвело до того, що, отримавши згоду від депутатів калуських міської та районної рад, я очолив колектив їх спільної  газети «Дзвони Підгір’я».

... Моє повернення через рік на підприємство і в редакцію не було пов'язано з якимись проблемами у "Дзвонах Підгір'я", які ми не могли вирішити. Навпаки, колектив тут був чудовий і було з ким працювати. Але в мене, зовсім не хіміка і не виробничника, була справжня ностальгія за підприємством, за його працівниками, багато з яких стали мені вже друзями…

У цей період відбулися зміни і в керівництві підприємства. Замість «Шелтона» воно перейшло в управління компанії «ЛУКОЙЛ». Зважаючи, на сьогоднішні відносини між державами Україною та Росія і те, що на Сході нашої держави ведеться війна, не буду акцентувати увагу на цьому періоді, але тим не менше в ці роки в Калуші були збудовані два сучасні виробництва – каустичної соди і хлору мембранним методом та полівінілхлориду суспензійного, які дозволили вже тоді «КАРПАТНАФТОХІМу» залишитися конкурентним на ринку.

Сучасні виробництва, а ще більше професіоналізм технологічного персоналу не дозволили підприємству занепасти в період довготривалого простою. Обладнання було збережено. Це дозволило в 2017 році і вже тепер за участю українських інвесторів відродити роботу Калуського нафтохімічного комплексу, генеральним директором якого вперше в історії підприємства став корінний калушанин Іван Підсадюк. І нині «КАРПАТНАФТОХІМ» є одним з небагатьох промислових підприємств України, де не зменшили виробництво продукції і вона має попит на ринку України та за її межами. І це не може не радувати.

…Своє ювілейне день народження зустрічатиму в колі сім’ї, друзів. І дуже буду радий бачити серед них нашу тепер уже операторку з верстки газети Аню Лепську, яка ще раніше мене  стала працювати в редакції, Петра Шевчука і Василя Ткачука, молодих наших журналісток, Тетяну Яніцьку та Ірину Савку. А ще допомагають нам у редакційних справах, адже газета є нині окремою юридичною особою, фотограф Ольга Ярема, журналістка Людмила Пастушок, директор Надія Антонюк, бухгалтер Марія Романів.

Усім вам, друзі, а також тим, з ким безпосередньо працював, хто допомагав у роботі, щире спасибі та нехай усе вам вдається. Здоров’я міцного бажаю усім тим, з ким працював і працюю!

0 коментарiв
Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу knkalush@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами та публікаціями у загальнодоступній групі «Нафтохімік-Калуш» на сторінці у Facebook.

Читайте також

Реєстрація
Зареєструватись

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: