Нафтохiмiк. Сайт газети "Нафтохiмiк-Калуш"
Соборна, 15 33333 Калуш
+380975555555 naftohimik@com.ua Пн.-Сб. 09:00- 18:00, Нд.- вихiдний
Увiйти

Пастка чатувала біля домівки…

25 січня, 09:31
Переглядів: 143

Сиджу на дивані й оглядаю свої побиті і зранені ноги, поки дружина, яка мені їх перев’язує, готує бинти. Сині ноги… Права – опухла… Такому статися!..

Та про те, що сталося, трохи пізніше. Часу маю тепер удосталь, а письмовий стіл зовсім поруч, тож журналістська жилка аж вібрує, запрошуючи сісти й описати подію! А ще додає снаги до творчого поруху тієї ж «жилки» сказане недавно під час творчого інтерв’ю відомим  калушанином Олександром Підліснюком (я про нього писав нарис). На жаль, не міг тоді втиснути в нарисовий текст його відгук про калуську медицину… А сказав Олександр про неї буквально таке:

«Медицина Калуша – це висота! (Образ «висота» вжитий не випадково – ми говорили про його походи в Карпати)».

І повідав, як минулого року його, майже 80-річного, високо в горах, м’яко буде сказано, «вхопило» серце. Друзі, допомагаючи зійти з гір, заспокоювали, але він знав: це – інфаркт. Помаленьку-потихеньку зійшли, було авто – добралися до Калуша. Дружина зателефонувала на «швидку» – і буквально через кілька хвилин та вже була під під’їздом.

– Поки мене везли до лікарні, в кареті швидкої допомоги зробили кардіограму – двічі і на ходу… У кардіології уже на мене чекали… Я – вражений: добрий у Калуші рівень медицини! Та ще й лікували безплатно, – наголосив О. Підліснюк.

Мене теж везла до ЦРЛ швидка. Хоча без сирени, але приїхали за викликом буквально через кілька хвилин. У приймальні обмацали ноги, похитуючи головами: де це, мовляв, мене таке спіткало? Лікарі зі швидкої, що мене привезли, побиті ноги перев’язали. Зняли больовий синдром за допомогою уколу.. А відтак сестричка приймального відділення позаписувала хто я, що я, звідки я… І… приносить до моїх губів трубку. Чи, бува, не випив?

Я крізь біль всміхнувся: за кермом ніколи не сидів, для чого це? Тільки пізніше дізнався, для чого… А прилад після того, як я дмухнув, показав чотири (чи три?) нулі: тверезий як скельце!..

Відвели до рентгенкабінету. Допомогли роздягнутися. Лягти на стіл. Повернутися вліво – вправо. І все це – за лічені хвилини! З невдаваною усмішкою і навіть жартами (до цього спонукав мій сват, що був поруч).

А потім – травматологія. Огляд знімків лікарем і його заспокоєння: переломів нема. З полегшенням, хоча й боліло, їхалося додому… Підписуюся під кожним словом Підліснюка про калуську медицину.

Тепер – про те, що сталося. Я вийшов із будинку на вул. Євшана, де проживаю, і заспішив попри сусідній, той що навпроти, на зустріч. Один люк. Переступив, пішов. Другий люк. Кладу ногу на край і… кричу! Кришка стає ребром і я двома ногами всередині. Падаючи, всією вагою тіла тисну на кришку і вона калічить мені ноги. Страшний біль! Кричу! Кличу на допомогу… Нікого. А ще ж день, біля магазину діти граються… Я борсаюсь в люці, немов потопаючий на воді. Раптом біля мене з’являється мужчина, прибіг з боку магазинчика. Відкинув пакет, з якого висипалися продукти… Витягнув. Пощупав ноги. Заставив походити: чи не перелом? Я покривав, ноги ж бо, особливо права, опухали. З’явилися кров’яні цятки на підштанниках.

Мужчина, якому я, звісно, щиро подякував, викликав швидку. Що було далі – описано.

Мені ж досі не дає спокою думка, чому люк став пасткою? Хто його привідкрив так, ніби спеціально готував для когось небезпеку? І що було б, якби на нього ступила дитяча нога? Не втямлю… Ніяк не можу втямити…

Через більше, ніж десять років, зі мною майже повторилася історія, про яку я описував чи не в усіх місцевих ЗМІ: у люк провалився відомий калуський лікар, який спішив на виклик і втрапив у пастку. Пригода ця тоді зробила багато галасу. І правильно! Доктор тоді відсудив у комунальників якісь кошти за завдані моральні й фізичні збитки. А тепер ось зі мною – буквально за 200 м від того місця.

Радили й мені подавати в суд. Але… Я відмовився. Лишень оповідь цю хочу закінчити, на мою думку, смішним епізодом (близькі знають, що я люблю щось дотепне й гуморне).

Отож, комунальники таки навідалися до мого дому. Мене ще там не було, тож дружина не відала, що зі мною таке сталося (сват Мирослав порадив, і, мабуть, добре зробив, щоб я не повідомляв, бо буде хвилюватися).

Прийшли. Мене приємно здивувало, що служби так швидко контролюють і повідомляють одна одну про пригоди. Набрали кнопками домофону номер моєї квартири. Дружина здійняла слухавку:

– Це тут проживає той, що впав в люк?

– Ні. Тут проживає Шевчук.

Пауза. Відтак знову:

– Але він впав у люк?

– Який Павлюк?! – повторює здивовано дружина. – Тут проживає Шевчук!

Ще би довго поговорили собі, якби комунальники не назвали моє ім’я і по батькові. Аж тоді порозумілися, що впав у люк Шевчук.

Дружина ж хутко знайшла мене телефонним дзвінком і я її заледве заспокоїв.

Ось такі бувають моменти в нашому швидкоплинному житті. …Через клятий люк я вже чотири дні з квартири ані руш.

Петро Шевчук.

0 коментарiв
Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу knkalush@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами та публікаціями у загальнодоступній групі «Нафтохімік-Калуш» на сторінці у Facebook.

Читайте також

Реєстрація
Зареєструватись

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: